Объяснение:Жанр: новела. Літературний рід: епос. Тема: спогади руського (тут у значенні українського) вояка-партизана про зустріч з дівчиною Терезою у словацьких горах. Ідея: показ цінності простих людських почуттів (доброти, симпатії, довіри, закоханості) у надзвичайно складні воєнні часи. «Модри камінь» проблематика: війна як руйнівник життя; подвиг солдатів-партизанів; прості людські почуття у воєнний час; закоханість як ознака життя в людських серцях; любов до рідного дому, рідної землі; кохання як вічне почуття. Герої «Модри камінь»: Оповідач; його товариш Ілля; дівчина Тереза; мати Терези; словацькі вояки (у спогадах матері). «Модри камінь» сюжет та композиція: Експозиція: оповідач зі сховку гає за дівчиною. Зав’язка: прихід партизанів (оповідача і його друга Іллі) у дім Терези і її матері. Розвиток дії: перебування партизанів в словацькому домі, їх відхід. Кульмінація: розповідь матері про те, як забрали Терезу. Розв’язка: спогади-мрії оповідача про кохану.
Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою (господарем), відтоді він мав лише одного коня й малий візок. Він упрягався разом із конем і виконував усяку польову роботу нарівні з ним. Іван ніколи не жалів себе, був надзвичайно працьовитим. Десять років чоловік відслужив в австрійській армії, а коли повернувся, то вже не застав батьків живими.
У спадок від батька йому дістався шматок найгіршої в селі землі — на горбі, де жінки копали пісок, і «зівав він ярами та печерами під небеса, як страшний велетень». Там ніхто не орав і не сіяв, але Іван взявся те робити. Конем підвозив гній до горба, а далі сам його носив у мішку нагору.
Працював так тяжко, що перегнувся в поясі й відтоді весь час ходив схилений, тож на селі його стали кликати Іваном Переломаним. Хоч горб і «переламав» селянина, але кинути його було шкода. Господар обгороджував свою ділянку, обгортав її грудками трави, щоб дощ не змивав гній. Так і провів усе життя на тому горбі (на інших нивах, куплених за гроші, що Іван заробив під час служби у війську, працювали його сини та дружина).
Були в Івана певні дивацтва: до церкви ходив лише раз на рік — на Великдень, а ще «курей зіцірував (дресирував). То так він їх научував, що жадна не важилася поступити на подвір'я і порпати гній». Їв Дідух на лаві, а не коло столу, пояснюючи це тим, що так він звик, коли був наймитом, а потім служив в армії. «Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою».
Объяснение:
Відповідь:
Леся Українка мріяла створити твір, у якому вона щедро використала б багатства народної фантазії, втілені у повір’ях, переказах і легендах, відомих їй з дитинства. Майстерно втіливши цю мрію, Леся Українка створила безсмертну драму-феєрію “Лісова пісня”.
Лукаш і Мавка… Реальна молода людина і чарівна лісова істота. З співу сопілки почалося їхнє кохання.
Цей спів зачарував Мавку ще до того, як вона побачила Лукаша. Спів сопілки – це символ не тільки краси душі, кохання, а й узагальнений символ мистецтва та його впливу на людину.
У
“Лісовій пісні” головний конфлікт у покликанні людини, яке дає їй природа від народження, між красою і буденщиною, між добром і злом, любов’ю і зрадою. Мавка – центральний персонаж твору. В її образі втілено найкращі мрії про красиву, щиру, обдаровану, волелюбну людину.
Закохавшись у талановитого хлопця, Мавка бореться за своє кохання, іде за ним, хоч її застерігали лісові мешканці не кохати хлопця. Згодом лісова красуня побачила в Лукашеві те, чого він ніколи в собі не помічав:
Ні, любий, я тобі не дорікаю,
А тільки смутно, що не можеш ти
Своїм життям до себе дорівнятись.
Кохання, яке
прийшло до Мавки, зробило її щасливою, але й посилило її душевні страждання. Її поетичний світ, світ духовності зіткнувся з матеріальним світом.
Лукаш – як антипод добра і зла, розглядається як образ талановитої людини, що має хист митця, але його засмоктують дрібновласницькі інтереси. Під впливом навколишнього середовища Лукаш поступово втрачає щедрість, щирість, ніжність почуттів. Лукаш-вовкулака – це образ, сповнений протиборства людини з собою, людини з дискомфортом душі, що приводить до трагічного її кінця.
Мавка більш близька нам, бо вона бореться за кохану людину, її духовна краса виявляється у всьому: в любові до природи, в баченні її краси, в шанобливому ставленні до старших, в готовності принести себе в жертву заради інших, в умінні прощати й вірно любити.
Любов же Лукаша не витримує перевірки буденщиною. Він не зумів захистити своє почуття. Нерішучість, безвольність, непослідовність у вчинках і почуттях, відсутність внутрішньої гармонії – це ті негативні риси його характеру, що привели його до загибелі.
Отже, Леся Українка в образі Мавки втілила свої мрії про вільне, духовно багате, гармонійне життя, а образом Лукаша ствердила думку, що людина з суперечливим характером, роздвоєною душею, дрібновласницькою психологією, обмежена і бездуховна, не має права на щастя, бо порушує своїми діями закони природи. Мавці в кінці п’єси даровано душу. За що даровано лісовій дівчині безсмертну душу? За виплекане в собі кохання, за те, що навіть зневажена, її любов не перероджується в ненависть, помсту. Мавка бажає Лукашеві тільки добра – в цьому її велич над ним.
А трагедія Лукаша в тому, що він зрадив не тільки Мавку, – він зрадив себе