Дорога моя, Наталко, цей лист я написав від чистого серця. Кожне слово в ньому присвячено самій прекрасній людині на світі - тобі.
Зараз я не живу, а просто існую. Щасливим мене може зробити тільки зустріч з тобою. Побачивши твою усмішку, я зможу звернути гори, перепливти океан. Твій погляд допомагає мені у всіх починаннях, і під його впливом я стаю більш впевненими в своїх силах. Ти справжня жінка, бажана і улюблена, таких як ти, немає ніде.
Зараз, я з тугою згадую нашу першу зустріч, хочеться повторити цей прекрасний момент.
Для мене, в тобі ідеально все твої чарівні очі, чарівна усмішка, осина талія. Ти природна, така яка є і в тобі немає навіть фальшивої інтонації. Я довго не можу заснути, згадуючи твій чарівний погляд і зворушливі дотику.
Объяснение:
Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – це шедевр поетичної майстерності. Збірка І. Франка “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. Вона являє собою композиційну, тематичну та жанрову цілісність, що дало підстави самому автору назвати її поетичною драмою. У цій збірці інтимної лірики перед нами постає цілий життєвий цикл кохання ліричного героя – від зародження до загибелі. Вірші здебільшого носять автобіографічний характер – через гірке нерозділене кохання до жінки в реальному житті довелося пройти й славетному Каменяреві. Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям.
Спочатку дівчина – об’єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу,
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу
Третій жмуток пронизано мотивами розпачу, безвиході, марності життя з сердечних болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.
Объяснение:
Любов Пономаренко народилася 25 травня 1955 р. у с. Іванківцях Срібнянського району, Чернігівщина в родині вчителів.
У 1978 році закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя. Прозу почала писати з 1980 р.
Працювала вчителем російської мови й літератури на Срібнянщині, у редакціях газет Чернігівщини та Полтавщини.
З 1987 року мешкає на Полтавщині. Працювала вчителькою Староіржавецької середньої школи Оржицького району Полтавської області (1987–1990), завідуючою відділом листів і масової роботи районної газети «Оржиччина» (1990–1993), завідуючою відділом соціальних проблем редакції газети «Гребінчин край» (1994–1999) на Полтавщині, з 1999 року — власний кореспондент Всеукраїнської громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини».
Мешкає у м. Гребінка Полтавської області.