Відповідь:
Пояснення:Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.
Объяснение:
1. Прочитайте та перекладіть текст. Визначте тип, стиль мовлення, головну думку. Знайдіть у тексті 5 іменників 2 відміни.
Первiснi люди не вмiли добувати вогонь. За ним полювали: людина пiдкрадалась до запаленого блискавкою дерева та обережно вiдносила палаючу головешку, вiд якоï розводили багаття. Хранителi вогню стежили, щоб багаття не погасало. Вони пiдтримували вогонь i вдень, i вночi. Потiм люди навчилися самi добувати вогонь. Дерев’яну паличку вставляли у видовбаний у шматку дерева отвiр, куди клали сухий мох, i швидко обертали. Вiд тертя дерево нагрівалось, мох загорявся.
Сучасний сiрник, голiвка якого вкрита легкозаймистою сумiшшю, теж загоряється вiд тертя об коробочку. Зараз є сiрники, якi можуть горiти при сильному вiтрi i пiд дощем. Є ще й запальнички.
Добути вогонь Але обережно поводитися з ним можуть не всi. Iнколи дiти граються з вогнем. Це небезпечно: вiд маленького сiрника може згорiти цiлий будинок, великий лiс чи поле. Щороку вiд пожеж гине багато людей. А ви навчилися правильно поводитися з вогнем?
2. Що називається числiвником. Як розрізнити між собою кiлькiснi та порядковi числівники? Наведіть приклади.
3. Вiд поданих кiлькiсних числiвникiв утворiть порядковi.
Один, сiмдесят, п’ять, тисяча дев’ятсот шiстдесят п’ять, мiльйон
Объяснение:
Твори Володимира Дрозда після своєї появи завжди отримували полярні оцінки: хтось їх критикував, пропонував "кинути написане в темний куток", хтось знаходив в них щось оригінальне й неповторне. Причину такого ставлення до своєї творчості письменник пояснив сам: "Не хочу бути таким, як усі".
Оповідання "Білий кінь Шептало" з’явилося у 1965 році. Сумнозвісні часи іастою", які вимагали від кожного бути таким, як усі. Тогочасні радянські кришки не дали схвального відгуку на твір, бо в ньому письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві, яка гостро стояла і у тогочасномуРадянському Союзі, де народилося прислів’я: ""Сірі" починають і виграють". Відрізнятися від інших було і небезпечно, і безглуздо. Чесних поетів змушували замовкати — процвітали пристосуванці. Найрозповсюдженішою формою протесту проти режиму був шепіт незадоволення на численних кухнях країни. Панував тоталітаризм.
На початку своєї літературної діяльності Володимир Дрозд написав: "Завдання новітньої літератури нашої — формувати, пробуджувати духовне багатство індивідуальності, яка могла б протистояти будь-якому зовнішньому тискові". Саме цю проблему формування особистості в умовах тоталітарної системи, проблему підневільного становища людини поклав письменник в основу оповідання "Білий кінь Шептало". Темою твору стала алегорична розповідь про те, що може стати ся з людиною, якщо вона не використовує свого шансу бути вільною і стає покірною.
Оповідання "Білий кінь Шептало" з’явилося 1965 року, а в 1967 р. Дрозд написав продовження — оповідання "Кінь Шептало на молочарні". Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами, хоча у свій час отри мали несхвальні відгуки критики.
Дивіться також
"Білий кінь Шептало" (повний текст)
"Білий кінь Шептало" (скорочено)
Визначте ідею твору (та інші запитання)
Біографія Володимира Дрозда
Центральним образом твору є кінь Шептало. Він молодий, гарний, гордий, з густою гривою та сильними стрункими ногами. Його горда крута шия, впевнена хода звертали на себе увагу, підкреслюючи незалежний характер.
Конюх Степан довіряв йому гнати на водопій інших коней — сірих, вороних і гнідих. І Шептало гордовито виконував це доручення.
Білий кінь працює в одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу. Інколи йому доводиться зазнавати ударів батогом від конюха Степана та хлопця-підпасича.
Предки білого красеня були цирковими — "гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями і, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи". Він же виконує нестерпно принизливу для нього роботу, яка не має жодного відношення ані до краси, ані до мистецтва. Найкращі спогади коня пов’язані з дитинством, коли лошам-стригунцем весело бігав із матір’ю по квітучих луках, слухаючи її розповіді про дідів-прадідів. А потім з’явились люди, "зло мили" його, молодого і гордого, примусивши працювати на себе.
Шептало давно зрозумів, що треба лише вдавати "покірного і роботящого", "розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним", аніж бути скореним насправді. Обдуривши таким чином людей, білий кінь потроху здобував "щось від самостійності, від волі". Це були незначні, з точки зору людей, вчинки, але для коня — справжні перемоги: то він рухався осторонь від інших — сірих, вороних, гнідих коней, то сповільнював ходу і тягнувся до соковитої конюшини, коли табун покірно тримався укупі. Одна думка постійно не давала йому спокою: чому це він, білий, породистий, розумний і волелюбний, має коритися рабській долі, зазнавати принижень, побоїв за жмутик сіна і короткий відпочинок у теплій стайні? Коня "повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай".
Колись хлопчисько-підпасич своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. Шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно, "як ніколи досі, відчув свою неволю". Хлопчаче "но-но", поблажливий зверхній дотик роздратували Шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою "він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги", його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами.