Анатолій Дімаров в своїй книжці, тетралогії «На коні і під конем» постає проблеми формування особистості.
Назва твору пов’язана з тим, що в нашому житті ми можемо бути на дні, а можемо мати успіх в чомусь, тобто це антитеза: низ – верх, радощі – біль, гріхи – духовне зростання, норов – поборкання норову.
Якщо приводити приклад з тексту, то життя головного героя саме й показує цю антитезу: гарне – погане. Хлопчик поводив себе не дуже добре, він чубився з братом, шкодив, дратував тварин, крав фрукти та ін. Але у дорослому бутті він змінюється, на місце бешкетника приходить вже людина, яка повна почуттів, здатна на співпереживання. Триває процес соціалізації, герой (Толик) в умовах нелегкого життя набуває таких рис, як: мужність, незламність, витривалість. На його прикладі автор розкриває менталітет слов’янської душі.
Таким чином, в назві закладено загальне уявлення уроків життя: на коні чи під конем.
Українська пісня - це бездонна душа українського народу
Українська пісня - це бездонна душа українського народу О. Довженко
Українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом:
Як вдарили з семи гармат Усереду вранці — Накидали вороженьків Повнісінькі шанці!
Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («Ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак Макара», «Зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та Батьківщиною на чужині — у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»). Духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та ін.). Про красу і силу народних пісень із захватом писало багато українських письменників. Іван Франко казав у «Мойсеї»: «Задармо в пісні твоїй ллється туга і сміх дзвінкий і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга?» О. Дей висловив це по-своєму: «Українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев'януча окраса його духовної культури». Залишки давнини серед українських народних пісень найбільше зберегли пісні обрядового характеру:
Іди, іди дощику, Зварю тобі борщику В полив'янім горщику!
Велика частина цих пісень зв'язана з порами року (колядки, щедрівки, веснянки) — «Щедрий вечір, добрий вечір», «Зеленеє жито». В колядках та щедрівках народ звеличує господаря та його родину, в них ці люди зображуються гарними, багатими, щедрими, здоровими, привітними, в яких «радісно на серці, повно на столі». Такі пісні повинні були накликати щастя і всілякі блага на двір господаря, тому що співали їх від щирого серця, з чистими думками. Дуже цікавими з обрядових пісень є русальні та купальські пісні, які супроводжувалися танками, ворожінням та іншими дійствами. Через обрядові пісні пізнається світогляд наших пращурів із тих часів, коли люди поклонялися дохристиянським богам — Перуну, Дажбогу, Ладі та іншим. Із пісень родинних ми дізнаємось, яке місце в житті попередніх поколінь по сідала родина та різні сімейні турботи:
А чужа сторона І без вітру шумить, — Чужий батько, чужа мати І не б'ють, то болить.
Із історичних пісень — про важливі історичні події, які переживав народ:
Ой Морозе, Морозенку, Ой да ти славний козаче! За тобою, Морозенку, Вся Вкраїна плаче!
З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай». Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю. Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів.
Анатолій Дімаров в своїй книжці, тетралогії «На коні і під конем» постає проблеми формування особистості.
Назва твору пов’язана з тим, що в нашому житті ми можемо бути на дні, а можемо мати успіх в чомусь, тобто це антитеза: низ – верх, радощі – біль, гріхи – духовне зростання, норов – поборкання норову.
Якщо приводити приклад з тексту, то життя головного героя саме й показує цю антитезу: гарне – погане. Хлопчик поводив себе не дуже добре, він чубився з братом, шкодив, дратував тварин, крав фрукти та ін. Але у дорослому бутті він змінюється, на місце бешкетника приходить вже людина, яка повна почуттів, здатна на співпереживання. Триває процес соціалізації, герой (Толик) в умовах нелегкого життя набуває таких рис, як: мужність, незламність, витривалість. На його прикладі автор розкриває менталітет слов’янської душі.
Таким чином, в назві закладено загальне уявлення уроків життя: на коні чи під конем.