12. Про що мріяв дядько, коли діти пішли в заповідник: про те, щоб хлопці повернулися про те, що блось ожив про те, щоб хлопці не розказали про дядька в заповіднику про смажене м'ясо
дядько не сумнівався, що діти розкажуть охороні про лося, тому навіть не мріяв, про таке. Тепер він мріяв, щоб лось ожив, тому що заховати сліди свого злочину самотужки він не міг.
Пояснення:
Тепер треба думати про те, щоб якось його заховати, замівши сліди, бо діти таки подалися в заповідник, щоб заявити охороні,— в цьому не сумнівався. Але куди ти його подінеш? Не затягнеш назад до річки й не втопиш знову в ополонці — далеко, не зрушиш. Але якби міг затягти й утопити — ні хвилі не вагався б. Тепер дивився на звіра й хотів вірити, що лось оживе.
Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова. Медунка – яскравий весняний первоцвіт. І назва її не випадкова.
Пантелеймон Куліш (1819-1897) — український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису. Народився у містечку Воронежі, у сім’ї заможного хлібороба. Мрів навчатися в Київському університеті, але він не мав документального свідоцтва про дворянське походження, хоча його батько й був із козацько-старшинського роду, а отже — й права навчатися в університеті. Але все ж Куліш досягнув своєї мрії і здобув хорошу освіту. Писав російською мовою і українською. Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Відомий як перший автор україномовного історичного роману («Чорна рада»). Навчатися в Новгород-Сіверській гімназії його спонукала сусідка по хутору Уляна Терентіївна Мужиловська. Одружився 22 січня 1847 року з Олександрою Білозерською, майбутньою письменницею. Його дружина починала друкувати оповідання під псевдонімом Ганна Барвінок. На честь неї письменник перейменовує хутор Мотронівка на Чернігівщині, в якому оселився у Ганнину Пустинь. Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Пантелеймона — Тарас Шевченко. В кінці 1850-их років Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, що є основою сучасного українського правопису. З Миколою Костомаровим подорожував Західною Європою. Був учасником організації «Кирило-Мефодіївське товариство», за що його арештували та повернули до Санкт-Петербургу, де його майже 3 місяці мучили та катували на допитах. dovidka.biz.ua Пантелеймон Олександрович Куліш започаткував новий правопис «кулішівку«, на якому побудований правопис сучасної української мови. У 1857 р. Пантелеймон Куліш створив і видав «Граматку». «Граматка» містила соціально підібраний матеріал для читання, який мав пізнавальний і виховний зміст: повчання, псалми, історичні оповідання. 1861 р. Пантелеймон Куліш перевидав «Граматку», доповнивши її короткою історією України. Письменник вважав шкідливим звичаєм заколихувати дитину: якщо вона хоче спати, то засне й не колисана. Батьки мають вдаватися до кращого зробити дитину тихою — треба її годувати не інакше, як певної доби, а не просто за розкладом засипати її їжею. Відомий перекладацькою діяльністю, зокрема перекладав твори Ґете, Гейне, Байрона, Шіллера, Шекспіра, Некрасова, Пушкіна тощо. Пантелеймон Куліш пішов з життя 14 лютого 1897 року на своєму хуторі Мотронівка (Ганнина Пустинь).
Відповідь:
про те, що б лось ожив
дядько не сумнівався, що діти розкажуть охороні про лося, тому навіть не мріяв, про таке. Тепер він мріяв, щоб лось ожив, тому що заховати сліди свого злочину самотужки він не міг.
Пояснення:
Тепер треба думати про те, щоб якось його заховати, замівши сліди, бо діти таки подалися в заповідник, щоб заявити охороні,— в цьому не сумнівався. Але куди ти його подінеш? Не затягнеш назад до річки й не втопиш знову в ополонці — далеко, не зрушиш. Але якби міг затягти й утопити — ні хвилі не вагався б. Тепер дивився на звіра й хотів вірити, що лось оживе.