Мені сподобалися приказки та прислів'я, присвячені темі кохання. У них наших предків щодо цього вічного почуття, і норми народної моралі.
Сила почуття і вічність справжнього кохання передано у таких прислів'ях: "Любов — не пожежа, займеться — не загасиш", або: "На любов і смак — товариш не всяк", "Не до І чари, як хто кому не до пари".
Висловлено у народній творчості і безкорисливість, щирість у почуттях: "Нехай борщ без сала, аби душа пристала", "Хоч у курені, аби до серця мені", "З перцем чи не з перцем, аби з добрим серцем".
Читаючи художні твори, я часто дивувався з того, як вміло описує письменник красу дівчини, які епітети добирає, як влучно та поетично порівнює дівочу вроду з явищами природи. Тільки знайомлячись із народною творчістю, я зрозумів, що майже всі порівняння взяті саме з фольклору, а вже потім вони пішли мандрувати сторінками художніх творів. "Дівчина, як калина, як ясна зоря", "Красива, хоч з лиця воду пий", — все це взято з безмежної поетичної народної творчості.
Багато створено прислів'їв та приказок і про працю, навчання: "На дерево дивись, як родить, а на чоловіка — як робить", або ще; "Перемагай труднощі розумом, а небезпеку — досвідом". Сказав наш народ і про навчання, про мудрість: "Мудрий не есе каже, що знає, а дурний не все знає, що каже". Мені дуже сподобався цей влучний та іронічний вислів!
Я вважаю, що кожному з нас треба цікавитись народними прислів'ями та приказками, бо вони роблять наше мовлення виразнішим, а самі є справжнього скарбницею мудрості. Запам'ятаймо ж їх на все життя, бо не на користь книжку читать, коли лише вершки хапать!
Объяснение:
Духовний шлях Тараса Шевченка є класичним прикладом нелегкого шляху православного християнина, який шукає в умовах соціальної несправедливості Правду Божу та волю до існування, взірцем пошуку духовного шляху всебічного пізнання людського буття та прагнення народу до самобутності. З одного боку, життя Шевченка визначене його пристрасним, безкомпромісним, суперечливим характером, сповненим «непорушної хохлацької впертості»З другого боку, життєвий шлях поета став школою вчителя моралі, вчителя життя та національної самосвідомості.
І це не випадково, бо лише через подолання людського страждання, суперечностей життя, надивившись на «похмуру декорацію та бездушних, грубих лицедіїв» та її «мерзенних уславлювачів», як писав Шевченко, — можна наблизитися до Істини.
Літературна спадщина Шевченка в сучасній науці досить ґрунтовно вивчається світськими дослідниками. Питання ж релігійної етики, соціальної думки, підняті мислителем, все ще вимагають серйозного богословського дослідження та певного церковного осмислення. Питання про місце соціальної етики в літературній спадщині Шевченка стоїть сьогодні досить гостро не лише у філософії, а й у політичній теології. Цим стурбовані не лише професійні філологи, літературознавці, педагоги, а й взагалі всі, хто цікавиться спадком українського генія.
Шевченко, порушуючи численні проблеми соціального устрою суспільства, вказує на велич Бога у світобудові, на місце людини в світі, Батьківщини в долі особистості, формуючи цим певні засади етичної самосвідомості людської особистості.
Покірний, роботящий
Объяснение: