Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять...», неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства й дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.Уся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції.І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті М. Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.
Чим гумор відрізняеться від сатири? Зв’язок сатири і гумору очевидна. Вона проявляється у здатності відображати комічне як особливу оціночну категорію, завдяки якій у людини складаються уявлення про смішні, безглуздих або потворних явищах життя. Будь-яка ситуація, що викликає сміх, може втратити гостроту або, навпаки, призвести до суспільного резонансу в залежності від того, в гумористичному або сатиричному ключі вона розглядається.Зміст сатири і гумору відрізняється ступенем оцінки подій і викликає різну реакцію широкої аудиторії.Гумор – це, перш за все, особистісне властивість, що дозволяє парадоксально сприймати дійсність, тобто бачити в типових обставинах приховані суперечності і реагувати на них зі сміхом. Однак він володіє і іншою характеристикою – естетичної. Гумор, як і дотепність, гротеск, іронія, відноситься до видів комічного, які мають особливі засоби для досягнення смехового ефекту.У літературі гумористична трактування яких-небудь явищ дійсності заснована на прийомах перебільшення або применшення, грі слів, використанні фраз з подвійним змістом. Сценічний гумор пов’язаний з комедійними ситуаціями, знаково-смішними жестами і ситуаціями абсурду.З цієї точки зору гумор сходить до народної сміхової культури, тісно пов’язаної з уявленнями про істинно значущих цінностях і архаїчними карнавальними обрядами, в яких піддавалося осміянню все, що не відповідало таким уявленням.Однак гумор не має на меті засудити людські пороки. Його завдання – продемонструвати добродушність-глузливе ставлення до різного роду безглуздостям, викликати посмішку, принести задоволення.Сатира відноситься до комедійним жанрам, різко викривальним і висміювало порочні вчинки, низькі спонукання, потворні прояви соціальних конфліктів. На відміну від гумору, сатира активно використовує сміх як засіб колективної критики. Через її призму гостріше сприймаються проблеми суспільства і державної системи. Комізм у сатиричних творах набуває нового значення: він викликає сміх-заперечення, сміх-осуд і сміх-покарання.Виражене критичний вміст сатири визначає специфіку жанрів, в яких вона використовується. Викривальний мотив стає основним у малих сатиричних формах сучасної публіцистики: байках, фейлетонах і памфлетах. Особлива роль відводиться сатирі в творах художнього стилю.У російській літературі справжня школа сатиричної прози створена М. Є. Салтикова-Щедріна. «Історія одного міста» і «Казки для дітей неабиякого віку» стали зразком віртуозного використання гострих сатиричних прийомів з елементами гротеску, карикатурного зображення рис характеру, іносказання і алегорії.
