Травневий день! Який би він не був - спекотний або прохолодний, посушливий або дощовий, сонячний або похмурий - він завжди знайде, чим порадувати душу людини.
Він радує запахом квітучої черемхи, бузку. Радує кольором маргариток і розкішних тюльпанів на клумбі в міському парку і жовтих кульбаб на ближньому пустирі. Радує співом чорних дроздів, горобців і синиць, що піклуються про своє потомство. Радує швидким польотом стрижів і ластівок у високому небі.Воно -небо - чисте і прозоре, воно синє, воно дарує свою синь прозорій воді озера, і легесенькі хмаринки відображаються в ньому. З сяйвом травневого неба може зрівнятися хіба що діамант! Але і він не подарує стільки свіжості, бадьорості, легкості, як травневе небо і травнева річка.
Ось вітер зірвався раптово і гне берези. Хмаринки враз змінилися темними хмарами. Це - гроза! Бог негоди б'є в свій бубон - це травневий грім. Вітер крутиться у вальсі з піднятим пилом, але їх танець перериває дощ. Ось він, життєдайний і благодатний. А після дощу хтось аквареллю намалював семикольорове коромисло. Пройдемо під ним - і запасемося щастям на цілий рік.
Ці слова І. Багряного в його романі «Сад Гетсиманський» передають дух жорстокої епохи в житті українського народу, епохи репресій та поневірянь, підозри та зради. Багряний узявся за розгляд такої непростої теми тому, що він сам був свідком цих подій: він був заарештований, довго знаходився у в’язниці, але йому все ж пощастило залишитися після всього цього живим. Отже, роман «Сад Гетсиманський» містить автобіографічні факти. Назву «Сад Гетсиманський» було взято Іваном Багряним з Біблії. Сад Гетсиманський — місце, де Юда зрадив Христа. Зраджено було і головного героя твору Андрія Чумака. Він втік з табору, де знаходився за свої погляди, і повернувся додому на похорон батька. Але вдома він не встиг пробути і доби: до його хати приходять працівники НКВС і забирають Андрія з собою. По дорозі до в’язниці він помічає зміни рідного міста, де довго не був: кругом червоний колір, фарби облупилися. Колись цей колір був кольором революції, а тепер став кольором насильства і страху. Також він помічає зміни в обличчях людей. Люди «засмоктані, виснажені, обдерті. Зосереджені в собі, позначені тавром суворої професії». В’язниця знаходилась в Харкові на вулиці Раднаркомівській. Це велике місто теж змінилося, тепер Харків був «понурий, припорошений сажою і посипаний сміттям». Негативні враження Андрія доповнює зустріч з працівником НКВС товаришкою Нечаєвою. Нахабство, брутальні вислови з її вуст — все це не схоже на поведінку жінки, яка в уяві Андрія повинна бути лагідною та ніжною. Будинок управління НКВС називали «фабрика-кухня». Андрій чує, як працює конвеєр «фабрики-кухні».
Коли я читав повість А. Я. Чайковського «За сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.
Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.
Гадаю, образ Павлуся надовго запам'ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов'ю до рідної землі та її історії.
Весна, весна! Яка блакить,
який кругом прозор! (П.Тичина)
Травневий день! Який би він не був - спекотний або прохолодний, посушливий або дощовий, сонячний або похмурий - він завжди знайде, чим порадувати душу людини.
Він радує запахом квітучої черемхи, бузку. Радує кольором маргариток і розкішних тюльпанів на клумбі в міському парку і жовтих кульбаб на ближньому пустирі. Радує співом чорних дроздів, горобців і синиць, що піклуються про своє потомство. Радує швидким польотом стрижів і ластівок у високому небі.Воно -небо - чисте і прозоре, воно синє, воно дарує свою синь прозорій воді озера, і легесенькі хмаринки відображаються в ньому. З сяйвом травневого неба може зрівнятися хіба що діамант! Але і він не подарує стільки свіжості, бадьорості, легкості, як травневе небо і травнева річка.
Ось вітер зірвався раптово і гне берези. Хмаринки враз змінилися темними хмарами. Це - гроза! Бог негоди б'є в свій бубон - це травневий грім. Вітер крутиться у вальсі з піднятим пилом, але їх танець перериває дощ. Ось він, життєдайний і благодатний. А після дощу хтось аквареллю намалював семикольорове коромисло. Пройдемо під ним - і запасемося щастям на цілий рік.