Доброго дня, Лесю Анастасіївно! Я школярка з Київщини. Й тільки нещодавно познайомилась із Вашою цікавою творчістю. Тому щиро рада, що маю нагоду Вам написати. Знаю, що народилися в Києві. Здобули освіту в Київському університеті (про що і я мрію). Мені цікаво, як Ви встигали поєднувати навчання і роботу? Адже спробували чимало професій, зокрема кур’єром і екскурсоводом. Також мене вражає Ваша сміливість. Мандрувати автостопом на байдарках – справа не зовсім жіноча. Але, напевно, захоплююча. Цікавими є цикл Ваших радіопередач про українську мову. Чула декілька із них. Але особливої уваги, безумовно, заслуговують Ваші твори. Тішуся, що талант цінують і ще нагороджують в Україні. Особисто мені подобається детектив «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру». Цікаві події розгортаються сторінками твору. Справжній українець Гриць Мамай, який насправді лише фальшивка і бабуся-нінзя, яка мріє завоювати світ та багато інших героїв розкажуть свою історію. Детектив цікавий своєю простотою, іронічними та абсурдними висловами, його мова близька і дорослим, і сучасним дітям. А це робить твір оригінальним з-поміж інших. Я ще не до кінця його дочитала, проте вже з нетерпінням чекаю розв’язки. Лесю Анастасіївно, таких письменниць, як Ви, не вистачає сучасній українській літературі. Хочеться нарешті читати щось нове, свіже, не клішоване. Тому творіть! Бо Ваш талант неоціненний! Щиро дякую! Із повагою до Вас!
Дуже швидко пробігло спекотне літо, і тепер лісові ділянки, галявини, струмочки і ставки підпорядковані до вересня. Вранці вже прохолодно, а вдень гріє сонечко. Воно ще нагадує про літнє тепло. Після довгої виснажливої роботи відпочивають поля, зібраний урожай в садах. Тепер скрізь усе сповнене прохолодою осінніх місяців. Часто на небі з’являються сірі хмаринки, мрячить нескінченний дощик. Ніби поринувши у думи, затужив безмовний ліс. Скоро на деревах не залишиться жодного листочка, гілки не будуть захищені від бездушних дощів і морозів. Ось кленовий листочок не поспішаючи вальсує в повітрі. Ніби поринувши у думи перед довгими зимовими сновидіннями, сумно поскрипує немолодий вже дуб. Навколо одягненого в мох трухлявого пенька розташувалися стрункі опеньки. Їх тут дуже багато, всі вони так і хочуть потрапити в кошик. Травка вся зблякла і опустилася до землі, і лише крихітні червонуваті зірочки вересу приносять радість. Ми бачимо, як високо в небі на прощання кружляють журавлі. Вони прямують у теплі краї і сумно курличуть про те, що прийшла осінь. У такі миті нам стає сумно, ми починаємо розмірковувати про наше призначення у цьому прекрасному світі.
Образ Грицька Чупруненка в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного Антиподом Чіпки в романі виступає Грицько Чупруненко. За походженням він, як і Чіпка, селянин, бідняк, він також зазнав злиднів. Грицько — найближчий приятель дитячих літ Чілки — обирає інший життєвий шлях. Хоч росли вони в однакових умовах, та шляхи їхні розійшлися. Життєвим ідеалом Грицька стає «хата тепла, жінка-любка та мала дитина». Невдачі, бідування, злидні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство щодо Чіпки, зневага свого товариша — це так само своєрідна трагедія Грицька. Грицько, такий самий сирота й бідняк, як Чіпка, зумів заробити грошей, купити землю й чесно господарювати на ній. Образ Грицька допомагає краще зрозуміти постать Чіпки, виразніше побачити класове розшарування, яке сталося на селі після реформи 1861 року.
Я школярка з Київщини. Й тільки нещодавно познайомилась із Вашою цікавою творчістю. Тому щиро рада, що маю нагоду Вам написати.
Знаю, що народилися в Києві. Здобули освіту в Київському університеті (про що і я мрію). Мені цікаво, як Ви встигали поєднувати навчання і роботу? Адже спробували чимало професій, зокрема кур’єром і екскурсоводом. Також мене вражає Ваша сміливість. Мандрувати автостопом на байдарках – справа не зовсім жіноча. Але, напевно, захоплююча.
Цікавими є цикл Ваших радіопередач про українську мову. Чула декілька із них. Але особливої уваги, безумовно, заслуговують Ваші твори. Тішуся, що талант цінують і ще нагороджують в Україні.
Особисто мені подобається детектив «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру». Цікаві події розгортаються сторінками твору. Справжній українець Гриць Мамай, який насправді лише фальшивка і бабуся-нінзя, яка мріє завоювати світ та багато інших героїв розкажуть свою історію. Детектив цікавий своєю простотою, іронічними та абсурдними висловами, його мова близька і дорослим, і сучасним дітям. А це робить твір оригінальним з-поміж інших. Я ще не до кінця його дочитала, проте вже з нетерпінням чекаю розв’язки.
Лесю Анастасіївно, таких письменниць, як Ви, не вистачає сучасній українській літературі. Хочеться нарешті читати щось нове, свіже, не клішоване. Тому творіть! Бо Ваш талант неоціненний!
Щиро дякую!
Із повагою до Вас!