Відповідь:
як варіант ) :
У мене в дитинстві було багато дитячих книг: казки, оповідання, книжечки з дитячими віршиками і пісеньками. Але моєю першою книгою, яку я самостійно прочитала, була книга Всеволода Нестайка «Дивовижні пригоди у Лісовій школі». Ця книга запам᾽яталася мені яскравими малюнками, а також тим, як легко, цікаво і з гумором описує автор шкільне життя лісових звірят. А життя це різноманітне, яскраве, насичене неймовірними пригодами. Книга В. Нестайка виховує в будь-якій дитині захоплення красою, почуття дружби, взаємодо засуджує зрадництво і, водночас, наштовхує на усвідомлення власних помилок.
І до сьогодні ця книга лежить у мене на книжковій полиці. Вона назавжди залишиться у серці приємним спогадом про першу книгу у моєму житті.
Пояснення:
Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,
Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.
На припічку молотив, у запічку віяв,
Під припічком наорав, пшениці насіяв.
Ой Іван-подолян ходив з посторонком,
Вперезався комишем, підпирався ворком.
Тримав став на печі, черпав воду саком,
Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.
Як ся став запалив, риби погоріли,
Попалені щупаки до лісу летіли.
Ой дівчино, дівчинонько, вмієш ся пишити,
А не вмієш до сорочки рукава пришити.
- Ой ти, білява, білявино, чого така біла?
- Бо на мені пудерику до півтора кіла.
Ой ішов я з вечорниць та попід городи,
Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.
Як зачали старі баби кочергами гнати,
То я мусив гачі[1] дерти, гарбузи латати.
Утікав я од Параски через перелазки,
Якась біда ударила по штанах три разки.
А я кричу: - Ґвалту, люди, чого біда хоче? –
А по мені четвертий раз: - Не ходи поночі!
Як ішов я через село, курка мене вздріла,
Якби не та паличенька, була б мене з'їла.
Г»й скрипочка би не грала, якби не той смичок,
Не була би жінка бита, якби не язичок.
Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:
Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.
Ой мала я миленького, ой мала я, мала,
Поставила на ворота, та й ворона вкрала.
Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха,
Посадила над водою, та й украла муха.
Роботящий легінище, нема що казати:
До півночі за дівками, до полудня - спати.
Егей, файна дівка, срайна, шкода, що лінива:
Штири днини горшки мокли, а п'ятої мила.
Та чотири легіники сіно обертали,
Миша в сіні шелеснула - вони повтікали.
Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:
На роботі - замерзає, коло миски - пріє.
1) Б
2) Г
3) В
4) В
5) А
6) А
7)
Реальне у творі Русалонька із 7В
Розповідь про дітей, зважаючи на їхню психологію, думки, переживання, прагнення
Зображення родинної історії
Етимологічні вкраплення про походження прізвищ та географічних назв
Народні традиції на вірування українців, їх побут у повоєнний час
Навчання у сучасній школі
Створення колоритного тла історико-суспільних подій різних часів
Взаємостосунки у сім’ях, розлучення, одруження, сватання, оглядини
Фантастичне у творі Русалонька із 7В
Чари, магічні властивості предметів, подорожі у часі, надприродні уміння (наприклад: бути невидимим)
Стара бабусина шафа – машина часу: якщо сісти в неї, узяти якусь фотографію, то можна потрапити в час і обставини, за яких зроблено фото
Мандрівки із фото в минуле
Душі Катерини, Семена, убитих громом, блукають на місці, де згоріла хата (саме там, де стоїть будинок сучасних героїв)
Бабусині коралі – магічний предмет – приносять у шлюбі щастя, допомагають стати невидимим.
8)
Композиційно твір розгортається як кілька взаємопов’язаних мотивів. Спочатку це мотив казкового дивосвіту, яким оточена дитина завдяки старанням батьків. Материнська турбота і ніжність, батьківська опіка — це підвалини щасливого й безхмарного дитинства, яке неможливо уявити без народної казки, колискової, загадки. У духовному світі українців вони відіграють важливу виховну роль. Мотив казкового дивосвіту В. Симоненко пов’язує з образом рідної хати, сповненої «материнської доброї ласки», чарівним танцем лебедів і сивими очима казки. Ще один мотив — дороги як вибору життєвого шляху дитиною, уже дорослою. Неминуче настає мить синової самостійності. Материнське благословення в інтерпретації В. Симоненка — це можливість і необхідність пізнати кохання, дружбу, родинне щастя. Вибір їх цілком залежить від людини. Проте, на думку автора, є величини духовні, незмінні, сталі — це мати й Батьківщина: вибирати або зрікатися їх — великий гріх.
9)
Відповісти добром на зло, пробачити непростиме - важко. Ми з задоволенням читаємо подібні історії, але коли це ж потрібно від нас, наші гнів, біль, страх, ненависть, жага помсти не дають нам зробити крок до прощення. Ми продовжуємо жити з болем в душі, зростається з нею, пристосовуємося до неї, але не прощаємо.
Ніхто не сумнівається, що для того, щоб прожити довге і щасливе життя, потрібно навчитися прощати. Можливо, той, хто цілеспрямовано заподіяв нам страждання і біль, не має права на прощення, але ми маємо право бути вільними від цього зла. Ненависть як кислота випалює нашу душу, забарвлює світ в чорні фарби, робить нас нещасними.
Прикладом буде коли діти знищили клумбу Фрідріха і на її місці поставили хрест, зроблений з паличок і зв’язаний травою. Жінки із співчуттям ставилися до полонених. Фрідріх співав дітям, жінкам виробляв із шматків цегли прикраси. Тяжко захворівши, Фрідріх закінчив життя самогубством. На мою думку кращою помстою героя було би в цьому випадку його щастя і успіх. Самогубство - це не вирішення своїх проблем!