"Гуси-лебеді летять..." і "Щедрий вечір" — це дві повісті, в яких Михайло Панасович Стельмах описав своє дитинство, шкільні роки. Ці твори письменник присвятив своїм батькам — Ганні Іванівні та Панасу Дем'яновичу.
Книги письменник написав, коли йому було вже п'ятдесят чотири роки. З любов'ю і зажурою згадує він своє життя, дитинство, батьків, односельчан, рідне село. Розповідь ведеться від першої особи — це наближає читача до автора.
Михайлик, головний герой творів, — звичайний сільський хлопчик. Він жив у бідняцькій сім'ї, не мав змоги ходити до школи — не було у що взутися. Але його батьки дуже хотіли, щоб він вивчився, став людиною. Батько носив його до школи на руках.
І Михайлик порадував батьків: його прийняли відразу до другого класу, бо хлопчик сам вже навчився читати. Та й у другому класі він довго не засидівся...
"Щедрий вечір" — це опис життя Михайлика, учня четвертого класу.
Він дуже любив книги. Разом з дядьком Себастіяном їздив до сусіднього села в бібліотеку. Там учитель Дмитро Онисимович вибрав йому дві найтовщі книги. Одна з них — п'єси Шекспіра.
Із книжок Михайлик дізнався багато цікавого. І з'явилась у нього мрія — написати таку п'єсу, таку книжку, щоб там були і дядько Себастіян, і дядько Микола, й інші односельці. Хотів він, щоб його п'єси ставили . в театрі...
Першу п'єсу написав у четвертому класі... А потім — ще багато-багато книжок.
Мрія здійснилась — його п'єси ставлять у театрі.
Объяснение:
Котляревський творчо використовує різноманітні мовно-стилістичні засоби народної творчості і цим досягає своєрідного стилю своєї неповторної поеми. Значного комічного ефекту поет досягає під час створення гострих ситуацій та колізій. Він дає й неповторні зразки мовного комізму, наприклад
Вона без всякого обману…
Робила грішним добру шану,
Ремнями драла, мов биків;
Кусала, гризла, бичовала,
Кришила, шкварила, щипала.
Топтала, дряпала, пекла,
Порола, корчила, пиляла,
Вертіла, рвала, шпиговала…
Досягає Котляревський комічного ефекту і введенням до тексту поеми макаронізмів – найчастіше це механічна суміш латинізмів та псевдолатинізмів з українізмами:
Еней, к добру з натури склонний,
Сказав послам латинським так;
«Латинус рекс єсть невгомонний,
А Турнуспессімус дурак.
І кваре воювать вам мекум?
Латинуса буть путо цекум,
А вас, сеньйорес, без ума…
Объяснение:
Тараса Григоровича Шевченка ми звемо народним поетом не тому, що він деякі свої твори писав у народному ключі, а тому, що всі думки його, вся його любов були присвячені народові, боротьбі за його визволення й щастя. Т. Шевченко був полум'яним патріотом своєї України. "Свою Україну любіть" — ось та заповідь, що була для нього основною в житті, ось закон його існування, ось те, чого він вимагає від нащадків.
Своїми віршами Т. Шевченко прагнув розбудити національну свідомість українців, розмірковував над тим, яка доля чекає його Україну:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Але, незважаючи на тяжку долю, на все те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, Тараса Григоровича ніколи не залишала надія на краще.
Як ніхто інший, чекав Т. Шевченко суду над гнобителями, що "людей у ярма запрягли", благав їх опам'ятатися, полюбити "щирим серцем велику руїну", бо
Розкуються незабаром
Заковані люди.
І потече сторіками
Кров у синє море.
Повинна була прийти на Україну "воля святая", якої так жадав Великий Кобзар. Він був упевнений, що колись Україна отримає незалежність, і тоді
Оживуть степи, озера
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться...
Саме такою уявлялася Україна поетові в майбутньому. І навіть у важкі хвилини він вірив, що
...на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на Землі.
Як ми бачимо, мрії Тараса Григоровича здійснилися (хоч і через півтораста років) — Україна отримала-таки незалежність.