Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.
На мою думку, із цієї історії можна почерпнути багато мудрості. По–перше, відчайдушна спроба втечі Остапа й Соломії демонструє нам усю нескореність та волелюбність українського народу. Як і безліч селян в 30х роках 19 століття, вони не побоялися покинути рідний дім, аби віднайти свободу. Ні небезпеки, ні смертельні загрози, ні труднощі не змогли зупинити невпинний потік сподівань на вільне життя. Закохані чудово знали, якою може бути плата за їхню мрію, проте, не вагаючись, кинулися до волі. Їхня справжня віра й жертовність заради одне одного насправді вражає. Врешті за свободу їм таки довелося сплатити найвищу плату — життя. Соломія, намагаючись визволити Остапа, втонула в Дунаї, а парубок залишився вбитим морально й фізично, бо втратив кохану.
Захар Беркут - се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. ..А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки. Коли було настане час, між зеленими святами а святом Купайла, Захар Беркут з своїм наймолодшим сином Максимом іде на кілька неділь у гори за зіллям і ліками. Правда, чисті та прості звичаї тодішнього народу, свіже тухольське повітря, просторі та здорові хати і ненастанна, та зовсім не надсильна праця - все те вкупі хоронило людей від частих і заразливих хороб. Зате частіше лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут... ...Життя лиш доти має вартість,- говорив він частенько,- доки чоловік може помагати іншим. Коли він став для інших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для інших і їсти ласкавий, хоч і як заслужений хліб!" Ті слова - то була провідна, золота нитка в життю Захара Беркута. Все, що він робив, що говорив, що думав, те робив, говорив і думав він з поглядом на добро і хосен інших, а поперед усього громади...
Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні.
На мою думку, із цієї історії можна почерпнути багато мудрості. По–перше, відчайдушна спроба втечі Остапа й Соломії демонструє нам усю нескореність та волелюбність українського народу. Як і безліч селян в 30х роках 19 століття, вони не побоялися покинути рідний дім, аби віднайти свободу. Ні небезпеки, ні смертельні загрози, ні труднощі не змогли зупинити невпинний потік сподівань на вільне життя. Закохані чудово знали, якою може бути плата за їхню мрію, проте, не вагаючись, кинулися до волі. Їхня справжня віра й жертовність заради одне одного насправді вражає. Врешті за свободу їм таки довелося сплатити найвищу плату — життя. Соломія, намагаючись визволити Остапа, втонула в Дунаї, а парубок залишився вбитим морально й фізично, бо втратив кохану.
Объяснение: