Объяснение:
Українська література для дітей і про дітей пройшла тривалий і складний шлях становлення, яке ще не завершено. У наш час відбувається процес формування національної бази дитячої літератури, котра б незалежно від родо-жанрової динаміки захоплювала своїм тематичним розмаїттям, щирістю та багатогранністю вражень, доступністю сприйняття образів-персонажів та близькістю до сучасного читача тематики й проблематики. Історична тема в художній літературі була й залишається сьогодні досить актуальною й популярною. Сягаючи своїм корінням фольклору, житійної літератури, історичних хронік, історична проза акумулює комплекс художньої інтерпретації минулого нашого народу. Незважаючи на жанрову приналежність твору, її визначає художній матеріал – історія, подія, що відбулася за давніших часів, тобто така, що в часовому вимірі вважається завершеною.
Україна, отримавши свою незалежність після вікового гноблення, повинна повернутися до свого коріння, довести свою ідентичність і свідомо виховувати на славних прикладах підростаюче покоління. В. Рутківський, сучасний український письменник, який неодноразово у своїх творах для дітей та юнацтва звертається до змалювання призабутих сторінок славного історичного минулого нашої країни. Його шлях до визнання був довгим, але, вважаємо, що в царині сучасної української підліткової літератури на історичні теми йому немає рівних. Здобувши визнання в поважному віці, письменник довів, що його майстерність і життєвий досвід тільки допомагають спілкуватись із молоддю. Проживши нелегке життя (зважаючи на умови творчого зростання в часи Радянського Союзу), автор засвідчив, що він є українським письменником-патріотом, який прагне поділитися своїми знаннями із підростаючим поколінням. Його трилогія «Джури» визнана однією з найкращих у цій царині.
«Джури козака Швайки», які вийшли 2007 року, стали подією і першою книжкою В. Рутківського, яку нарешті прочитала Україна. (Нагадаємо, що перша журнальна публікація «Джур» відбулася ще 1995 року в «Однокласнику». За 12 років оприлюднений текст так нікого і не зацікавив). А поміж тим, динамічний, захопливий сюжет, самобутні образи, вкраплення фольклору, правдоподібність історичних колізій, багата мова, легкий стиль – усе це робили твір справжнім відкриттям.
Традиційним для сприйняття історичного минулого стає ототожнення його з образом козака – хороброго лідера, високодуховної й матеріально незалежної людини, котра керує своїми емоціями, розумом і волею, морально, духовно й фізично готує себе до оборони рідної землі та сім’ї, дбає про єдність козацтва й українців усього світу. Такий образ зберігається й у сучасному літературному трактуванні
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.