працьовитість: Опинившись в місті Іван влаштовується вантажником на вокзал. І саме тут він проявляє свою силу: «Іван з легкістю взявся до праці, беручи на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників». Він – дужий від природи, має силу важко працювати та не стомлюватись.
Объяснение:
ощадливість: Познайомившись з Брякусом у місті та опинившись на шляху до слави, Іван не покинув роботи: «Попри грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою». Тобто окрім вищезгаданих позитивних рис, важкоатлет є ще й працьовитою людиною. Доктор його всіляко розвивав. Одного разу Іван потрапив у таку ситуацію: подали обід і поклали велику купу різноманітних виделок та ложок. Вдома, звичайно, чоловік так не харчувався, й правил етикету не знав. Брякус дозволив йому їсти так, як зручно, проте Іван сказав, що навчиться.
Іван – чуйна людина, тому смерть дорогого тренера його вразила: «Іван заплющив очі. Крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці». Він дуже щирий, відкритий, співчутливий. Окрім цього, найдужчий чоловік планети є гарним товаришем та другом, готовим швидко прийти на до .
Серце Івана турбується не лише про себе, його вражають знущання з тварин, суспільна несправедливість та чимало інших важливих для людства проблем. Отже, Іван Сила у творі О. Гавроша наділений найкращими рисами, які він мав не лише від народження, а й розвивав у собі протягом усього життя.
Зовнішність Івана Сили: “Двадцятилітній парубійко в селянському вбранні на ймення Іван Сила не квапився. Його відкрите обличчя, ніжні, майже дівочі риси обличчя якось дивно поєднувалися з міцно збитою статурою та широчезними плечима. ”
Іван, котрий у селі звик до постійної роботи, найгірше переносив байдикування.
Івана у столиці вражало все, а найперше — рух. Усе тут кудись поспішало, бігло, летіло, метушилося. Зовсім не так, як у горах, де можна запросто прилягти на травичці й ігати, як повільно пливуть хмари.
Бідолашний хлопець ніколи не мав справи зі стількома ножами, виделками, ложками, тому аж спітнів, повторюючи уважно за господарем його рухи.
упертість “Та Іван був упертий від народження. А тому мучився, але їв, як і доктор. Брякусу це сподобалося.”
Віра в Бога: “Між тим Іван зійшов на поміст, глипнув у залу і проказав найкоротшу молитву, яку знав: «Боже !»
Іван з легкістю виконував свої номери: «Залізне серце», витягування цвяхів з дошки, розбивання кувалдами каменюки на грудях, «Зуби мамонта», «Залізний ніс». Насамкінець парубійко на шиї зігнув залізничну рейку. Шокована публіка не шкодувала долонь.
До старого лісу завітала весна. Прокинулися проліски, а за ними, позіхаючи , визирнули підсніжники. Вони зраділи весні, зібралися в коло і закружляли у веселому танку. Застрибали по стовбурах дерев сонячні зайчики. Наче граючись, вони бігли один поперед одного, а маленька Білочка намагалася їх упіймати. Впіймає, а він вистрибує і біжить далі. Чує Білочка , хтось сміється знизу. Глядь, аж то Зайчик за нею гає. - З чого ти смієшся, Зайчику ? - питає Білочка. - Гра в тебе весела,- відповідає той. - Можна і мені з тобою пограти? - Звичайно, можна, удвох навіть веселіше! - відповіла Білочка. Вона стрибнула на землю і вони разом почали ловити сонячних зайчиків.
Яке цікаве слово «скарб»! Кожна людина по-різному його сприймає але водночас — це щось цінне, корисне, велике…Так і герої нашого твору, розшукуючи скарб, прагнули бути не тільки багатими, але й щасливими. Дуже цікаво автор розповідає про особливості пошуку скарбу. Для цього він звертається до народних уявлень, прикмет. Так, О. Стороженко говорить, що «…часом скарби і самі вилазять наверх землі, перекинувшись у яку-небудь пакость…». Таким чином, письменник намагається звернути увагу читача не на самі пошуки скарба, а на те, що скарб має символічне (приховане) значення.Розмірковуючи над смислом життя людини, автор зазначає, що скарбом для кожного є його щасливе життя. Тож люди повсякчас і шукають свій скарб — щастя.Наприкінці твору О. Стороженко запитує у читача: «Чи є щасливим Павлусь?» «Чи хотіли б ви мати таке щастя, як герой твору?»Отже, кожному надається право визначитися у виборі щасливого шляху. Протягом життя люди шукають свій скарб, своє щастя.
працьовитість: Опинившись в місті Іван влаштовується вантажником на вокзал. І саме тут він проявляє свою силу: «Іван з легкістю взявся до праці, беручи на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників». Він – дужий від природи, має силу важко працювати та не стомлюватись.
Объяснение:
ощадливість: Познайомившись з Брякусом у місті та опинившись на шляху до слави, Іван не покинув роботи: «Попри грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою». Тобто окрім вищезгаданих позитивних рис, важкоатлет є ще й працьовитою людиною. Доктор його всіляко розвивав. Одного разу Іван потрапив у таку ситуацію: подали обід і поклали велику купу різноманітних виделок та ложок. Вдома, звичайно, чоловік так не харчувався, й правил етикету не знав. Брякус дозволив йому їсти так, як зручно, проте Іван сказав, що навчиться.
Іван – чуйна людина, тому смерть дорогого тренера його вразила: «Іван заплющив очі. Крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці». Він дуже щирий, відкритий, співчутливий. Окрім цього, найдужчий чоловік планети є гарним товаришем та другом, готовим швидко прийти на до .
Серце Івана турбується не лише про себе, його вражають знущання з тварин, суспільна несправедливість та чимало інших важливих для людства проблем. Отже, Іван Сила у творі О. Гавроша наділений найкращими рисами, які він мав не лише від народження, а й розвивав у собі протягом усього життя.
Зовнішність Івана Сили: “Двадцятилітній парубійко в селянському вбранні на ймення Іван Сила не квапився. Його відкрите обличчя, ніжні, майже дівочі риси обличчя якось дивно поєднувалися з міцно збитою статурою та широчезними плечима. ”
Іван, котрий у селі звик до постійної роботи, найгірше переносив байдикування.
Івана у столиці вражало все, а найперше — рух. Усе тут кудись поспішало, бігло, летіло, метушилося. Зовсім не так, як у горах, де можна запросто прилягти на травичці й ігати, як повільно пливуть хмари.
Бідолашний хлопець ніколи не мав справи зі стількома ножами, виделками, ложками, тому аж спітнів, повторюючи уважно за господарем його рухи.
упертість “Та Іван був упертий від народження. А тому мучився, але їв, як і доктор. Брякусу це сподобалося.”
Віра в Бога: “Між тим Іван зійшов на поміст, глипнув у залу і проказав найкоротшу молитву, яку знав: «Боже !»
Іван з легкістю виконував свої номери: «Залізне серце», витягування цвяхів з дошки, розбивання кувалдами каменюки на грудях, «Зуби мамонта», «Залізний ніс». Насамкінець парубійко на шиї зігнув залізничну рейку. Шокована публіка не шкодувала долонь.