Чіпка Варинеченко - це парубок життя якого щ самого народження було в злидням та горі, з Чіпкою не хотіли гратися однолітки, батько його виявився брехуном, а його мати завжди працювала та не мала часу на сина.Як сам автор зазначав на початку твору:"«Не багатого роду!» – казала проста свита, накинута наопашки, – «та чепурної вдачі», – одмовляла чиста, біла, на грудях вишивана сорочка". Чіпка був дуже кмітливим, бабуся в ньому заажди виховувала лише хороші якості, він все життя шукав правду, але завжди страждав від неправди.
Кожна людина по свойому сприймає Нечипора, хтось вважає його жертвою, хтось "пропащою силою". На мою думку він справжня жертва людської неправди та жорстокості.
Всю несправедливість він почав відчувати з самого дитинства, спочатку його вважали чортинятком, потім його навіть не хотіли охрестити, однолітки його тебе не приймали, а потім взагалі смерть найріднішої для нього людини бабуся Оришки. Та навіть коли може здатися що несправедливість у житті Чіпки закінчилася, на його шляху стає нова перепона, від нього забрали його землю. Та це також була його не остання перешкода, в саме той момент коли може здатися що в його житті все наладилося все знову руйнується.
Я не повністю виправдую вчинки Чіпки, але його життя мені здається дуже не справедливим, і тому я вважаю його лише жертвою обставин. Хоч кожна людина й сама строїть своє життя, як би Чіпки не намагався зробити його правдивим, але цьому так і не судилося статися
Про які звичаї та традиції йдеться у повісті "Гуси-лебеді летять"?
У творі М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять" читач поринає у дитинство автора - часи, коли шанувалися українські традиції. Читаючи твір, ми маємо змогу познайомитись зі звичаями та традиціями українців. Твір насичений прислів'ями та приказками. Ось деякі із них:
Сто друзів - це мало, один ворог - це багато.
Над шкурою дрижати - людиною не жити.
Де не посій, то вродиться.
Ці влучні народні вислови дозволяють нам пізнати чим жив народ, який світогляд мав. Вміло автор передає і розуміння сенсу життя, особливості побуту українців. Так, матір хлопчика каже: "Хоч ми й бідні, та маємо квіти і в городі і на комині, і на полотні, яке зодягає нас". З особливою любов'ю наші предки ставились до землі, мали давні традиції її обробки. Батьки Михайлика розуміють, що земля - їхня годівниця, тому дотримуються усіх звичаїв, пов'язаних із її обробкою.
це може не точно