У своїй поемі Т. Шевченко не дуже дотримується історичної правди, бо відомостей про участь Івана Підкови у козацьких морських походах майже не збереглося. А сам Іван, хоча й був деякий час ватажком запорізьких козаків, але потім перебрався до Молдавії і очолив визвольну боротьбу молдавського народу проти місцевих феодалів і турецько-татарських загарбників. Але для Т. Шевченка більш важливим було відтворення в образі славетного отамана найкращих рис українського козацтва, а його реальне існування та ім’я були не такими важливими.
Козаки, які відправлялися у далекі походи по Чорному морю, безстрашно боролися і з морською стихією, і з турками. Завзяття і мужності їм додавало те, що поруч з ними був їхній отаман, обраний козацькою спільнотою. Цій людині вони повністю довіряли, довіряли навіть своє життя. Їм не важливо було, куди вибиратися, адже їх отаман Іван Підкова «веде, куди знає». Вони, не задумуючись, змінювали свій маршрут і погоджувалися, коли отаман, наприклад, вирішив відправитися у Цар-град, а не до Синопу. Іван Підкова користувався серед своїх побратимів непохитним авторитетом і для того, щоб віддати наказ, йому достатньо було підняти над головою шапку. Після цього усі човни зупинялися і козаки уважно вислухували свого «батька отамана».
Саме такі отамани потрібні нашому народові й сьогодні. Нам потрібні досвідчені, мудрі, спокійні лідери, які б вели нас до певної мети, а ми б довірливо йшли за ними і знали, що ватажки не помиляться і не зрадять. Але, на жаль, деякі українці забувають про ті славні давні часи, коли наші предки були господарями на своїй землі, тому, мабуть і не мають гідних керівників. Нагадуючи про це, Т. Шевченко прагнув збудити національну свідомість і спонукати людей знайти тих, хто зможе стати справжнім народним лідером.
Объяснение:
Балади з'явилися в XII-XIII століттях в Провансі. Спочатку це були любовні пісні, які супроводжують танець. До XIV століття у Франції балади зазнали значних змін. Вони втратили прив'язку до танцю, і сформували свої канонічні риси: три постійні строфи, стійку схему римування, звернення до конкретної людини, ритмічні повторення. Значний внесок у розвиток французької балади того часу вніс поет Франсуа Війон.
Українські народні балади поділяються на два види: соціально-побутові та історичні.
Соціально-побутові балади розповідають про відносини між людьми: дітьми і батьками, сестрами і братами, дружинами та чоловіками і так далі, а також розкриваються різні почуття: любов, вірність, ненависть, співчуття. Для соціально-побутових балад характерний такий поворот сюжету, при якому люди перетворюються на птахів, тварин або рослини. Прикладом української соціально-побутової балади є твір «Ой чіє ж то жито ...», в якому розповідається про сімейний конфлікт між свекрухою та невісткою, що привів до того, що невістка перетворюється на тополю.
Темою історичних балад ставали випадки, що відбувалися з людьми на тлі історичних подій. В основному це опис життя, героїчних вчинків і смерті козаків, в яких із засудженням розповідається про війну, яка є джерелом горя людей. Балади описують і важке становище українських людей, що потрапили у турецький полон, їх вірність своєму народові. Суворо засуджується в баладах відступництво. Про це розповідається в історичній баладі про старого козака з Січі. У ній козаки розкривають зраду козака Сави Чалого і піддають його справедливому покаранню.
Балади як жанр української поезії
У творчості українських поетів балада, маючи схожі риси з такими жанрами, як дума і романс, активно розвивалася до кінця XIX століття. Використовували балади у своїй творчості такі українські поети, як Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, Іван Василевич, Тарас Шевченко, Юрій Федькович, Борис Грінченко. Сюжети балад переважно були напруженими, розвивалися на тлі суворої природи, містили фантастичні елементи.
Балади як жанр української поезії XX століття
У XX сторіччі українська поетична балада значно змінюється. Фантастичні сюжети минулого століття зустрічаються рідко, їх витісняють історико-героїчні теми балад, засновані на подіях визвольного руху 1917-1921 років. Цій темі присвячували свої балади українські поети, що належать до «розстріляного відродження» і жили в еміграції. Помітним твором української літератури в 1930 році стала «Книга балад» Олекси Влизька.
У другій половині минулого століття українська балада звернулася до соціально-побутового сюжету, зберігши властивий їй напружений драматичний зміст. У цьому жанрі створював свої поетичні твори Іван Драч. У 1967 році він видав збірку «Балади буднів», в якій постійно приземляв традиційний баладний пафос.
тому що комусь так захотілось
Объяснение: