Відповідь:
Життєва позиція людини – це її цілісне ставлення до навколишнього світу, що виявляється в його думках і вчинках. Це те, що кидається в очі при знайомстві і відрізняє нас один від одного в психологічному сенсі. Вона впливає на здатність долати труднощі, на наші успіхи і визначає владу над своєю долею.Чітка життєва позиція проявляється у всіх сферах діяльності людини: моральної, духовної, суспільно-політичної та трудової. Вона виражає моральну напругу особистості, тобто її готовність до практичної дії.Формування життєвої позиції починається з народження і багато в чому залежить від оточення, в якому живе людина. Її фундамент зароджується тоді, коли дитина вчиться спілкуватися з батьками, друзями, педагогами, жити в соціумі. Залежно від цих відносин конкретизується самовизначення особистості.Життєва позиція – активна і пасивнаАктивна життєва позиція – секрет самореалізації та успіху. Вона проявляється у сміливості ініціативи і готовності діяти. Для її формування необхідний двигун, який просуватиме нас вперед. У ролі такого двигуна виступають наші бажання, що піднімуть нас над усіма труднощами і до досягти своїх цілей. Людина з активною життєвою позицією може бути лідером, а може і слідувати за лідером, але у нього завжди є своя точка зору і сили її відстояти.Розрізняють такі види активної життєвої позиції:Позитивна позіція.Она орієнтована на моральні норми суспільства, на утвердження добра і подолання морального зла.Негативна. Не завжди активні і діяльні люди витрачають свої зусилля на позитивні вчинки, їх дії можуть приносити шкоду оточуючим і їм самим. Прикладом негативної активної життєвої позиції може служити участь у різних бандформуваннями. Ватажок банди – особистість задоволена таки активна, з твердими переконаннями, конкретними цілями, але його переконання йдуть на шкоду суспільству, а не на його користь.Антиподом цієї життєвої позиції є пасивність. Людина з пасивною життєвою позицією інертний і байдужий. Його слова і справи розходяться, він не бажає брати участь у вирішенні будь-яких проблем і труднощів суспільства, в якому живе. Його поведінка нагадує поведінку страуса, який ховає голову в пісок, думаючи, що це найбезпечніший б позбавити себе від проблем. Такі принципи не менш небезпечні, ніж негативна активна життєва позиція. Скільки несправедливості і злочинів скоюється від нашої бездіяльності?Пасивна життєва позиція може проявлятися наступними Повна бездіяльність. Людям цієї категорії властива нульова реакція на проблеми. Небезпеки і труднощі їх паралізують, і вони вичікують дозволу цих ситуацій.Покірність.
Пояснення:
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».