Валерій Олександрович Шевчук народився в Житомирі у родині шевця.
1956
Закінчив школу, пробував вступати у Львівський лісотехнічний інститут. Працював підсобним робітником у час ремонту Плужненського аграрного ліцею.
1957
Закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод.
1958
Вступив на історико-філософський факультет Київського університету.
1960
Почав писати новели.
1961
Дебютував оповіданням «Настунька» про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі. Літературна студія «Січ» видала стінну газету «Заспів», в якій було надруковано оповідання В. Шевчука «Щось хочеться». Написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірнику.
1963
Відправлений до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія» В листопаді був взятий до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.
1965
Повернувся додому.
1966
Закінчив повість «Середохрестя», в якій відбив враження від студентського життя.
1967
Вийшла книжка «Серед тижня». В. Шевчук став членом Спілки письменників України.
1969
Написав повість «Золота трава» (надрукована в 1984р.) і перший варіант повісті «Мор».
1979
Книга «Крик півня на світанку».
1981
Книга «Долина джерел».
1983
Книга «На полі смиренному».
1984
Книга «Барви осіннього саду».
1986
Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури».
1988
Ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України.
1999
Винагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» V ст.
2001
Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання».
Тема: Зображення поетичного образу України, її краси її величі.
Ідея: Возвеличення палкого кохання українців до рідного краю, Батьківщини.
Основна думка: Любов до України є єдністю з невід'ємних частин духовності людини
Жанр: Громадянська лірика.
Римування: Перехресне.
Віршований розмір: Амфібрахій.
Ідейний зміст твору.
«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі. В. Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», який оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. Сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет, зокрема, до кожного з нас і до всього народу:
Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди
Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій. Ми всотуємо українську пісню, думу, красу українських національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в неозорих степах, сердечно любимо Україну «у сні й наяву, любимо і красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну».
Український народ «своїми ділами» завоював пошану й повагу інших народів, і ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорізького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду.
Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема. Анафора «Любіть Україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним. Поетове слово звучить щиро й безпосередньо. З порадою бути вірним у своїй палкій любові рідній Україні звертається поет до юнака:
Юначе! Хай буде для неї твій сміх, І сльози, і все до загину... Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну!
Палким закликом-заповітом завершується високопатріотична поезія В. Сосюри:
Всім серцем любіть Україну свою,— І вічні ми будемо з нею.
Є цікава легенда: коли боги ділили між людьми таланти, то одна людина обрала собі сміх, на який до того ніхто не звернув уваги, бо не надавали йому серйозного значення. І тільки потім боги схаменулися й жахнулися, побачивши, що людина, озброєна сміхом, може бути сильніша навіть за них. Ця легенда пригадується відразу, тільки-но заходить мова про Котляревського і його «Енеїду».Бурлескний тон проймає всю поему. Він знижує поважні образи, чим викликає сміх.Перед нами з'являється ціла галерея античних богів і героїв. Усі вони зображені в українському одязі й українській обстановці. Оси ми бачимо Зевса, улюблене заняття якого — бенкети й пияцтво:Зевес тоді кружав сивухуІ оселедцем заїдав?Він, сьому випивши осьмуху,послідки з кварти виливав.На богинях грецького Олімпу — спідниці і очіпки. Одягнені в український одяг богині зображені в Котляревського як «зубоскалки, моргухи, дзиґи, фіглярки».Такими ж нікчемними змальовуються герої, під масками яких можна впізнати українське панство. Непробудне пияцтво, обжерливість, бенкети — це панське життя.Щодень було у них похмілля;Пилась горілка, як вода;Щодень бенкети, мов весілля.Всі п'яні, хоть посуньсь куда.За бенкетами — сварки та інтриги, які знову ж таки викликають сміх.І боги, вершителі людської долі, і земні герої зображені Котляревським не просто з гумором, а сатирично. Бурлескний тон розповіді вимагав від поета відповідних слів, які б знижувала високопоставлених осіб, змальовуючи їх зневажливо. Еней «п'ятамизТрої накивав», Юнона «розкудкудакалась, як квочка», Нептун «виринув з моря, як карась», а Зевс на богинь «крикнув, як на гончих псар».«Енеїда» Котляревського сповнена дотепності й українського народного гумору. У своїй поемі письменник зумів правдиво показати важливі явища сучасного йому життя.
Валерій Олександрович Шевчук народився в Житомирі у родині шевця.
1956Закінчив школу, пробував вступати у Львівський лісотехнічний інститут. Працював підсобним робітником у час ремонту Плужненського аграрного ліцею.
1957Закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод.
1958Вступив на історико-філософський факультет Київського університету.
1960Почав писати новели.
1961Дебютував оповіданням «Настунька» про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі. Літературна студія «Січ» видала стінну газету «Заспів», в якій було надруковано оповідання В. Шевчука «Щось хочеться». Написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірнику.
1963Відправлений до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія» В листопаді був взятий до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.
1965Повернувся додому.
1966Закінчив повість «Середохрестя», в якій відбив враження від студентського життя.
1967Вийшла книжка «Серед тижня». В. Шевчук став членом Спілки письменників України.
1969Написав повість «Золота трава» (надрукована в 1984р.) і перший варіант повісті «Мор».
1979Книга «Крик півня на світанку».
1981Книга «Долина джерел».
1983Книга «На полі смиренному».
1984Книга «Барви осіннього саду».
1986Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури».
1988Ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України.
1999Винагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» V ст.
2001Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання».