Дiалог. Уривок з твору Всеволода Нестайко "Тореодори з Васюкiвки":
- Слухай, - раптом каже Ява, - а давай зробимо... пiдводного човна. - Давай, - не задумуючись кажу я. I тiльки тодi питаю: - А з чого? - Iз старої плоскодонки. Отої, що бiля верби... напiвзатоплена. - А як? -Воду вичерпати, дiрки позатикати, просмолити, верх забити дошками. Отут перископ. Отут люк. На дно баласт. - А двигун? - На веслах буде. Нам же не треба, щоб дуже швидкохiдний. Аби пiдводний. - А дихати? - Через перископ. - А на поверхню як випливати? - Баласт накинем i випливемо.
Метафори: стаєш невільником сього многоголового звіра; ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків — тисячі чорних ротів — вічно дихаєш смородом; бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості; коли приходив той прекрасний брат смерті і брав мене до себе — люди і там чигали на мене; я раптом почув велику тишу; як всього багато: неба, сонця, веселої зелені;
Порівняння: життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег; чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку; потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць; білі вівчарки, наче ведмеді, скачуть на задніх лапах.
- Слухай, - раптом каже Ява, - а давай зробимо... пiдводного човна.
- Давай, - не задумуючись кажу я. I тiльки тодi питаю: - А з чого?
- Iз старої плоскодонки. Отої, що бiля верби... напiвзатоплена.
- А як?
-Воду вичерпати, дiрки позатикати, просмолити, верх забити дошками. Отут перископ. Отут люк. На дно баласт.
- А двигун?
- На веслах буде. Нам же не треба, щоб дуже швидкохiдний. Аби пiдводний.
- А дихати?
- Через перископ.
- А на поверхню як випливати?
- Баласт накинем i випливемо.