Відповідь:
Марічка Гутенюк — поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.
Марічка коханає Івана, але передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені. Від самого початку кохання Івана й Марічки було трагічним, бо на перешкоді закоханим стояла давня ворожнеча родів.
«Але в Івановій пам’яті татова смерть не так довго жила, як знайомість з дівчам, що, скривджене ним безневинно, повним довір’я рухом подало йому половину цукерка».
«Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись».
«Вона їх (співанок) знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…»
«Марічка і сама вміла складати пісні. Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі литки, опалені сонцем і од колін голі до червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались…»
«Вона давно вже була Іванкова, ще з тринадцяти літ».
Пояснення:Іван дуже любив природу, завжди відчував глибокий духовний зв’язок із нею, з малих років був дуже вразливою дитиною з чутливою душею: «Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить» (Іван у дитинстві). Коли Іван підріс, він став гарним парубком: «Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню». Іван дуже відданий у коханні, покохавши один раз (Марічку), він не може її забути протягом усього життя.
«Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка».
« Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить. Гачі на йому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і верещить».
Відповідь:
погані (на мій погляд) вчинки: частина перша трилогії: підкоп під свинарник (хоч і з благородною ме-тою будівництва метро); випустили під час лекції у клубі пугутькало, повісили на телевізійну антену старі дідові підштанники; влаштували "тореадорський виступ" з коровою; зірвали урок (наприклад, коли приче-пили дзвоник на шию цуценяті), під час екскурсії до Києва втекли, щоб слідкувати за Бурмилом і Кни-шем; ледве не попили термос з глобулусом; проігнорували підготовку до екзамену; влаштували розгардіяш на баштані, частина друга трилогії: не підготувалися до спектаклю; частина третя трилогії: Ява поцупив фотоапарат Бардадима, Ява оббризкав багнюкою з калюжі Гребенючку у новенькому платтячку,
гарні вчинки: частина перша трилогії: врятували цуценя з закинутої криниці, допомагали юннатам укріплювати греблю і розчищати озерце; завжди підтримували один одного ( на баштані; Павлуша без друга відмовився їхати у табір, разом готувалися до переекзаменовки Яви); не дали Книшу зруйнувати греблю на озерці з глобулусом; частина друга трилогії: подали ідею створити театр у селі; заступилися з Вальку і нам"яли вуха Будці (Толіку); до Будці вибратися з дренажного колодязя; з величезними пригодами, але таки повернули годинник власнику; частина третя трилогії: Павлуша заступається за Ганьку Гребенючку, Ява під час повені догадався покликати на до військових з їхньою технікою, Павлуша рятує Яву з пастки у затопленій хаті, хлопці повертають бабі, врятовані Явою, листи з фронту її чоловіка; хлопці "рятують" вчительку від закоханого у неї лейтенанта Пайчадзе.
Пояснення: