Дихаючи полум’ям і димом, летів на схід дракон. У вагонах-коробках він віз тисячі людей на каторгу. Інколи спецешелон зупинявся, і тоді сам начальник поїзда біг і перевіряв, чи на місці арештований Григорій Многогрішний. Коли приїхали на місце, до океану, виявилося, що арештант утік, і сотні вигнанців з вітчизни пораділи за свого мужнього товариша.
Цим же шляхом їхав блискучий і комфортабельний "Тихоокеанський експрес нумер один", везучи привілейованих пасажирів, шукачів пригод, у казковий край, ельдорадо. Адже там водилися усурійські тигри, чарівний корінь женьшеню, котрих описав
Арсеньєв у знаменитому творі "Дерсу Узала". Цим поїздом їхав майор Медвин, зверхньо поглядаючи на пасажирів, які, на його думку, рано чи пізно опиняться в нього "під слідством". Тут йому повідомляють, що втік засуджений на 25 років авіатор Многогрішний, котрого майор допитував і мучив два роки, а все-таки не міг зломити, тому й ненавидів.
А перед утікачем була безмежна чотириярусна тайга. Він біг нею до знесилення, знаходив якісь корінці та ягідки, щоб підкріпитися. Довелося забрати в бурундучка горіхи — його запас на зиму, і це був єдиний злочин юнака. У тайзі не видно було ніяких ознак людського життя. Тільки на березі річки знайшов іржавий ніж. Почувши крик про до , кинувся рятувати мисливця, на якого напав ведмідь, і втратив свідомість.
Коли Григорій Многогрішний прийшов до тями, то побачив себе у світлиці, схожій на ту, що була вдома; побачив дівчину, яку звали Наталкою, як і його сестру, й жінку, схожу на його матір. Це була родина тигроловів Сірків, вихідців з України. Він урятував Наталку, а Сірки виходили його, не питаючи, хто він і звідки. Григорій дізнався, що Сірки ловлять тигрів живцем і здають їх у Хабаровськ. За це їм платять товаром — так і живуть. У цей край приїхали морем давно, потихеньку освоювали пущу. При роботящих руках тут роздолля — і ліс, і риба, і звір, і ягода, і хліб родить, — тільки працюй. Це була нова, щасливіша Україна, де селища розташовані за сотні кілометрів одне від одного, але називалися: Київ, Чернігівка, Полтавка, Катеринослав. Сірчиха розпитувала про нинішню, справжню Україну, і Многогрішному не хотілося засмучувати її, розказувати, яке лихо там скоїлося й коїться.
Все блідне перед книжками. (А. П. Чехов) Книга - це безмежне море знань,пізнання,розуміння. Читаючи - ти розвиваєш себе,своє мовлення,душу.Якщо добре підібрати книгу,то можна знайти дуже хорошого друга.В наш час книга наче втратила своє значення,але свідомі люди знають - без книг ми порожні,нас можна рівняти з картонним ящиком. Читаючи,ми відкриваємо перед собою інший світ,зовсім не схожий до нашого. Я вважаю,що без книг ми втрачаємо себе.Нас з малку привчали до книг,казок.Думаю ми повинні прививати цю ж любов до книг нашим дітям.Вони майбутнє,і вони не повинні деградувати.
"На вічну пам'ять Котляревському" Тема: звернення Шевченка до Котляревського, вшанування таланту великого поета, творчість якого розпочала розвиток нової української літератури. Ідея: возвеличення історії України та її мови. Основна думка: "Будеш, батьку, панувати поки живуть люди, поки сонце з неба сяє тебе не забудуть" Жанр: громадянська лірика, звернення. Художні засоби: - епітети: червону, одиноке, багатий, божий, милого, темним, дрібні, мудру, щиру, сизий, чужому, широке, глибоке, одинокий, праведная; - порівняння: опиниться, послухає; мов батько та мати; та дрібно, та рівно, як бога благає; не кинь сиротою, як кинув діброви; згадаю, заплачу, як тая дитина. - метафори: ...а хвилі на той бік ідуть та ревуть; з вітром могила в степу розмовляє; ...там море грає; верба сміється; і сонце гляне; пішла дібровою руна, руна гуляє, божа мова; засне долина; сонце гріє, вітер віє з поля на долину, над водою гне вербою червону калину.
Дихаючи полум’ям і димом, летів на схід дракон. У вагонах-коробках він віз тисячі людей на каторгу. Інколи спецешелон зупинявся, і тоді сам начальник поїзда біг і перевіряв, чи на місці арештований Григорій Многогрішний. Коли приїхали на місце, до океану, виявилося, що арештант утік, і сотні вигнанців з вітчизни пораділи за свого мужнього товариша.
Цим же шляхом їхав блискучий і комфортабельний "Тихоокеанський експрес нумер один", везучи привілейованих пасажирів, шукачів пригод, у казковий край, ельдорадо. Адже там водилися усурійські тигри, чарівний корінь женьшеню, котрих описав
Арсеньєв у знаменитому творі "Дерсу Узала". Цим поїздом їхав майор Медвин, зверхньо поглядаючи на пасажирів, які, на його думку, рано чи пізно опиняться в нього "під слідством". Тут йому повідомляють, що втік засуджений на 25 років авіатор Многогрішний, котрого майор допитував і мучив два роки, а все-таки не міг зломити, тому й ненавидів.
А перед утікачем була безмежна чотириярусна тайга. Він біг нею до знесилення, знаходив якісь корінці та ягідки, щоб підкріпитися. Довелося забрати в бурундучка горіхи — його запас на зиму, і це був єдиний злочин юнака. У тайзі не видно було ніяких ознак людського життя. Тільки на березі річки знайшов іржавий ніж. Почувши крик про до , кинувся рятувати мисливця, на якого напав ведмідь, і втратив свідомість.
Коли Григорій Многогрішний прийшов до тями, то побачив себе у світлиці, схожій на ту, що була вдома; побачив дівчину, яку звали Наталкою, як і його сестру, й жінку, схожу на його матір. Це була родина тигроловів Сірків, вихідців з України. Він урятував Наталку, а Сірки виходили його, не питаючи, хто він і звідки. Григорій дізнався, що Сірки ловлять тигрів живцем і здають їх у Хабаровськ. За це їм платять товаром — так і живуть. У цей край приїхали морем давно, потихеньку освоювали пущу. При роботящих руках тут роздолля — і ліс, і риба, і звір, і ягода, і хліб родить, — тільки працюй. Це була нова, щасливіша Україна, де селища розташовані за сотні кілометрів одне від одного, але називалися: Київ, Чернігівка, Полтавка, Катеринослав. Сірчиха розпитувала про нинішню, справжню Україну, і Многогрішному не хотілося засмучувати її, розказувати, яке лихо там скоїлося й коїться.