Какой же здесь с еправжни царь, кроме тебя? - с, е, - испуганно Лев, Справжиий царь? -адинувавея Вопк. Я сам бого видел. Там такой страшиий! А что аа сила! Даже тех авиpив ловит, что в понитри летают. Я рад, что хоть меня живым пидустив. адивувався Вовк.-Чудо Ну, что ты говоришь? странное! Знаю этот лес давно, но никак не придумаю, кто 6 то мог быть. Какой же виду тот новый пар? -Одно слово-страшен! Говорит Лев.-Уши вот такие, голова как ведро, а на задние ноз царская печать. Никак не угадаю, кто это может быть, Вовк.-Знаешь что, пойдем, покажи мне его Я? Ни за что! Воскликнул Лев.-Хватит ходатайствовал раз страха наелся. И пойдем! Чего бояться? - поощрял Волк, знаешь что, привяжи себя своим хвостом к моему, смилище нам идти. По мне, говорит Лев, -пусть и так будет. Связались оба хвостами вместе и ушли. Вийш. на бугорок над полянку, на ней пасся Осел. ло остановился и шепчет Вовка: Вот он! Вот он! Посмотри! Вращается Волк, посмотрел и как крикнет: Глупый Лев, это же Ослисько! -А Львиные услышало. ся, что это новый царь уже близко, как злякаеться, и ходу! Бежал, бежал, дальше устал, стал и оглянулся. А что, Волчье, близко то новый царь? Но Волк только язык высунул. Как был привязан к львиного хвоста, так и волочился за ним всю дорогу и давно уже и дух выпустил. А видишь, - говорит ему Лев, новый царь не страшный, а как увидел его вблизи, то ты говорил, что с самого страха умер!
Діалог бляшанки і шакала Урок-диспут – Шкода мені рибалки й говорющої риби. На мою думку, тут провина рибалки, може, навіть більша, ніж його жінки.
– Ти так гадаєш? – позіхнув шакал, якому не хотілося розмовляти.
– Але найбільше мені шкода навіть не рибалки й не риби, а заклопотаної жінки, що не почула риб'ячого голосу.
– Я не погоджуюся з тобою. Рибалка просто сплохував, бо з тим, що носиш у душі, не вільно ні з ким ділитися, окрім хіба найближчого приятеля. А жінка не була чоловікові приятелем уже хоча б тому, що він ніколи не гуторив із нею так, як із рибою. Зрештою, не виключене, що жінка його просто ніколи й не слухала.
– Не доцільно шукати скарбу там, де ти його не закопав, – вела своєї бляшанка. – Саме тому з усіх потерпілих мені найбільше шкода жінки, яка не почула голосу говорющої риби. Риба загинула – це сумно. Однак кожен мусить раніше чи пізніше вмирати. І, як на мене, горе рибалки з приводу загибелі приятеля навіть сумніше, ніж сама смерть риби. Та вмирати, за все життя не почувши голосу риби, – це справді найгірше, що може трапитися людині.
– Може, в наступному втіленні жінка цей голос почує, – нехотя докинув шакал.
– Сумно, що вона не почула цього голосу в цьому житті, – не поступалася консервна бляшанка. – А сум, як відомо, має довгі ноги...
Твір Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» мене дуже зацікавив. Перші ж прочитані сторінки викликали у мене щирий сміх, адже твір був дуже цікавий, захоплюючий та наповнений колоритом справжнього безтурботного життя дітей. І все це разом справляло враження, наче автор пишучи цей дитячий роман сам був у віці головних героїв твору Павлуші і Яви, настільки щиро були передані усі переживання та емоції головних героїв Всеволодом Нестайком. Усі пригоди, які відбувалися з героями цього твору, я переживала разом з ними, так само відчуваючи радість або сум, переживання або впевненість. Прочитавши цей твір, я дещо змінила свій погляд на життя, багато чого зрозуміла і навчилася багатьом людським цінностям, а саме: щирості у почуттях, відданості у дружбі, а ще не втрачати почуття гумору і пам’ятати , що будь-які проблеми завжди можна вирішити.Тому я раджу читати цей твір не тільки дітям, а й дорослим.
