Нерівність душ – це абсолютно нормальне і природне явище, яке на мою думку, ми всі повинні розуміти. Нерівність душ -це велика прірва між двома людьми, яка не дозволяє їм бути разом, щоб створити сім'ю. Яким би не було їхнє матеріальне становище, взаємний потяг один до одного і все інше, що зазвичай визначає успіх сімейної пари, такі люди не будуть разом. Їм варто шукати тих, хто їм у більшій мірі підходить, і будувати відносини саме з такими людьми.
В головній героїні авторка відобразила образ справжньої жіночої краси, ніжності, щирості, самовіддану та талановиту дівчину, яка по – справжньому закохалася в Гриця Бобренка.
А в образі героя Гриця змальовано сміливого та вправного козака, гарного юнака із своїм недоліком, який є слабохарактерним і не має своєї думки. Він дуже залежний від своєї матері, яка не дозволяла йому одружитися з Марусею та завжди керувала його вчинками. Завдяки своїй матері він одружується з Вишняківною, дівчиною із заможної сім'ї.
Отже можна зробити висновок, що Гриць погнався за грошима. Вишняки та Чураї завжди були не в дуже гарних відносинах. Перші рахували, що людей потрібно поважати тільки за становищем у суспільстві і за матеріальні здобутки, а другі не зважали на все це і судили людину по моральних якостях.
Через таку свою зраду Гриць приносить страждання бідній закоханій Марусі. Вона до останнього не бачить його вад і сподівається, що все буде добре,навіть, без багатих статків. Хоча згодом великодушна дівчина теж не засуджує Гриця за зраду, намагається зрозуміти його вчинок, виправдати, карає себе за те, що не побачила цього раніше. Довгі роздуми над вчинками Гриця та душевний біль підштовхують дівчину до самогубства. Ліна Костенко гарно описує почуття дівчини в той момент, коли Маруся хотіла не втопити себе, а свої почуття та свої страждання. Бо, що може бути гірше за те, як любити людину, яка вже того не заслуговує? Чому любов настільки здатна засліпити, що можна не побачити справжню сутність і погані сторони? Дуже часто люди розчаровуються в тих, з ким хотіли би провести все життя, будували плани на подальше майбутнє і мрії, у них відкриваються очі на правду.
Отже, нерівність душ – це величезна міцна стіна між людьми, яку неможливо зрушити.
Я вважаю, що люди з різним матеріальним станом все таки можуть знайти спільну мову, бо їх поєднує спільна душа, адже це все – матеріальне, сьогодні воно є, а завтра вже може його не бути, це набута річ. А от коли душі різні – тут, на мою думку, вже нічого не до .
Ліна Костенко у своєму романні зуміла відтворити відносини та нерівність душ між двома людьми і показати, як може засліпити людину безмежна любов до іншої людини та розкрити сутність їх відносин.
Адже, не кожна людина здатна дорожити любов'ю ближнього свого, своє життя потрібно цінити і ним дорожити, насамперед, потрібно поважати самого себе.
Ця тема, на жаль, була актуальною на тодішній час, яку зобразила авторка, але і є на сьогоднішній день та буде актуальна у будь якому столітті.
«Моя любов чолом сягала неба,а Гриць ходив ногами по землі».
Невдовзі Гриць одумується, його мучить совість, він повертається до Марусі з розкаянням і вибаченнями, але дівчина йому не прощає, так і не знайшовши відповіді на своє запитання.
«Нерівня душ – це гірше, ніж майна?>>
Відповідь:
Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 р. у с. Лісогори Чернігівської області в родині дрібного поміщика. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові. Виданий Олексі Стороженкові атестат засвідчує, що в гімназії він вивчав російську, французьку, німецьку, латинську мови, історію, географію і виявив «превосходньїе», «хорошие», «изрядньїе» та «достаточные» успіхи. Майже тридцять років Олекса Стороженко перебував на військовій службі, пройшовши шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика в драгунському полках. Згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу. Здебільшого служив в Україні й, виконуючи різноманітні доручення, нерідко переїжджав з однієї місцевості в іншу. Завдяки цьому він добре вивчив життя і побут селянства в Південній Україні, зустрічався з колишніми січовиками, від яких почув перекази та легенди про Запорозьку Січ. Цей життєвий матеріал був узятий за основу багатьох творів митця. Письменник брав участь у кількох воєнних кампаніях російсько-турецької війни, у придушенні польського повстання, у поході в Угорщину, де під час бою його було контужено.
У 1864 р. Олексу Стороженка перевели до м. Вільно (столиця Литви). Вийшовши у відставку в чині дійсного статського радника, Олекса Стороженко останні роки життя провів на хуторі поблизу м. Бреста (Білорусь). Тут він виконував обов’язки брестського повітового предводителя дворянства і голови з’їзду мирових посередників. Письменник ретельно займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Був енергійною людиною з міцним здоров’ям і силою, за власним свідченням, «згинав двогривенні й носив на гору десять пудів», хоча в останні роки життя все частіше давалася взнаки давня контузія. Багато часу Олекса Стороженко віддавав грі на віолончелі, малював, ліпив і був навіть нагороджений медаллю Академії мистецтв.
Помер О. Стороженко 18 листопада 1874 р. на своєму хуторі. Похований у м. Бресті.
Пояснення: