Зважаючи на доленосні і бурхливі події в Україні, бачимо, що Шевченко, як і ота трагічна новоявлена хрещатицька Небесна Cотня сучасних юних героїв гордої і незламної країни, полегла на Майдані незалежності, живе посеред нас, додає сміливості і впевненості у боротьбі з нашими відвертими і прихованими ворогами.
Тарас Шевченко для України і в Україні житиме вічно. Він сьогодні, як ніколи, органічно злився зі своїм великим, нескореним народом і твердо ступає повсюдно у вільній державі, підсвідомо і свідомо через уста кожного із мучеників нації незалежно від віку промовляє до кривдників:
…не втечете
І не сховаєтеся; всюди
Вас найде правда-мста; а люде
Підстережуть вас на тоте ж,
Уловлять і судить не будуть,
В кайдани туго окують,
В село на зрище приведуть…
1.Климко
2.12 років
3.Українець
4.щирий,співчутливий ,відповідальний
5.Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.
6.У мене цей герой викликав відчуття поваги за маленьких гражданів нашої країни.
думаю вони увидили велику територію, то що тут на наштіх землях, в совестком союзі, можна посторить відмінну, прекрасне життя міста зробити велику емперіі немцов. Гітлер і фашисти, які були за нього, хотіли щоб вони і їх народ стали єдиним на землі. Гітлер хотів роздобути собі весь світ і все территориии. У нього б це вийшло якби не наш сильний, згуртований, дружний і сміливий народ. Наші прадіди, прабабусі воювали не дивлячись ні на що, ні смторя ні на націю, ні на стать, ні на свою країну. Вони воювали за свободу тих, кого вони любили, щоб їх внуки, правнуки і діти були счталіви не під кулями і кулеметами, а щоб над їх головами сяяло ясне сонце. Зараз це до огормному жаль ніхто майже не цінує, виють проти своїх братів і сестер, думаю тільки про владу, гроші і нікому не потрібною агресії