4 травня 1838 року з кріпосної неволі викупили Тараса Шевченка. Ця подія, як виявилося надалі, стала головною не тільки в долі окремої людини, а для цілої нації. А почалося все з бажання поміщика Енгельгардт, у якого служив талановитий хлопець, зробити з Шевченка домашнього живописця. Для цього в 1832 поміщик послав Тараса в навчання до художника В.Ширяєва. В 1836 Шевченко познайомився з українським художником І.Сошенком, а через нього - з К.Брюлловим, В.Григоровичем, В.Жуковським, які вирішили звільнити молодого художника з кріпосної залежності. В 1838 портрет Жуковського, написаний Брюлловим, був розіграний у лотереї, і на отримані 2500 крб. Шевченко був викуплений у Енгельгардта. В тому ж році був прийнятий в Академію мистецтв, де став учнем і товаришем Брюллова. Вчився жадібно, багато читав, вивчав мистецтво, оволодів майстерністю малюнка і живопису. Добре знав творчість українських і російських письменників.
Давні корені мають українські думи. Вони доносять до нас спогади народу про героїчне минуле України та відданих рідній землі героїв. Одним із таких чудових творів, який зберігся до наших часів, є «Дума про Марусю Богуславку». Мені дуже сподобався цей твір, особливо образ головної героїні — Марусі Богуславки. Він видався мені цікавим і неоднозначним.
Доля Марусі була трагічною, як і доля багатьох українців періоду татарської навали. Українських дівчат часто забирали у неволю, і все життя вони змушені були служити загарбникам. Однією з таких дівчат і була Маруся Богуславка, серце і душа якої належали рідному краю і народові. Адже не забула вона християнських свят і «святий празник, роковий день Великдень». Побачивши в темниці сімсот козаків, які перебували у неволі вже тридцять років, дівчина вирішила до м. Спочатку вона нагадала їм про велике свято на їх рідній землі. Козаки засмутилися і почали проклинати бранку. Але Маруся пообіцяла випустити їх на волю. Отримавши ключі від свого пана, вона відчинила темницю і звільнила козаків:
Ой, козаки,
Ви, бідші невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте…
Вона просить звільнених бранців заїхати до її родини в рідне місто Богуслав. Вона не хоче, щоб батько «збував великих маєтків» і викупляв її. Минуло багато часу, і дівчина вже перейняла іншу віру «для роскоші турецької. Для лакомства нещасного». Але я гадаю, що не можна вважати, ніби Маруся « потурчилась, побусурменилась». Хоча її життя пройшло в неволі, але героїчний вчинок залишився в пам’яті народу і вилився в думі.
