Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі…Завжди, читаючи або слухаючи вірші, я згадую ці слова відомої української поетеси Ліни Костенко. Адже справді, віршовані рядки ти сприймаєш як прекрасну музику і, здається, фізично відчуваєш, як вони торкаються твоєї душі, найпотаємніших її струн…Поезію створюють люди незвичайні. В них своєрідне бачення світу, оригінальне сприйняття, а головне – здатність співчувати й допомагати людям. Власні почуття крізь світло своєї душі вони несуть нам у віршах. їхніочі відкриті для всього прекрасного, а серця – великі й людяні.Тому що не можна бути справжнім поетом без любові до людства.Наші бажання, помилки і прагнення – все в поезії. Саме тому деякі вірші не можна читати без сліз – бо поет ніби висловлює твої власні думки.
Однакових поетів не буває, як не буває однакових людей. Кожен із нас – особистість, у кожного свій біль, свої радощі та свій шлях. Але є те високе, духовне, що об’єднує нас усіх, – любов і віра.А поезія – найкращий іб у чарівній, неповторній формі передати людям музику дивовижних почуттів, достукатися до душ, які ще, можливо, сплять у невіданні, зробити людину духовно вищою, красивішою, гармонійною.
Объяснение:
Світлиця Тараса була прибрана на той час, про який залишилися спогади лише в народних піснях і думах. Все було чисто прибрано. На стінах висіли зброя, мисливські атрибути, кінська збруя. На полицях стояли різноманітні глеки, пляшки, фляжки, кубки та чарки. Берестові лави навколо всієї кімнати; величезний стіл під образами в парадному кутку та широка піч, вкрита кахлями. Деталі інтер'єру допомагають читачеві скласти уявлення про іб життя Тараса та його сім'ї, побут і звичаї епохи. Тут вгадується і характер господаря будинку — людини військової, яка проводила своє життя в походах і битвах, зі зброєю, на коні, не чужої випити і побалакати в компанії з товаришами.
Для такого большого задания мало балов даёшь