Читаючи Остапа Вишню, взагалі починаєш розуміти його, тобто всі його роздуми, монологи, думки і саме основне розумієш що в цієї талановитої людини є почуття гумору.
Один із його творів є "Моя Автобіографія". Прочитавши я побачила, певний силует, так мовити творчої людини, яка ще з маличку думала про величне своє майбутнє, про майбутнє великого письменника.
З дитинства Остап Вишня(Павло Губенко), був талановитою дитиною, розумною, яка шукала натхнення у кущах з коноплями, з картопльою, буряків. Якого шукали постійно батьки, сварили, а він просто хотів надихнутися чимось, і з самого дитинства він розумів що не проста його робота, не просте його призначення в цьому світі.
В цій усмішці, змальовуються моменти життя, а саме дитинства, оповідач постає перед нами допитливим, веселим, життєрадісним, кмітливим, самостійним, дитина яка хоче , прагне навчатися і пізнавати щось нове.
Так і виходить, Остап Вишня написав свою біографію, але з яким запалом, з метою, щоб читачеві було цікаво читати і легко, як він сам говорив людини потрібно "лікувати чудовим гумором, лікувати сміхом".
Типо так: немає більшого на світі горя, коли батьки втрачають своїх дорослих дітей. іноді нагла смерть наздоганяє людину, що стає страшною трагедією для всіх оточуючих, у першу чергу, матері й батька. проте не меншого болю батькам катастрофічні помилки дітей, які призводять до руйнації особистості, перекручення й зневажання всіх людських моральних принципів. із циклу поезій анни ахматової ми знаємо, як важко було матері взимку стояти в черзі, щоб побачити засудженого сина або передати йому подарунок. це було важко, але зігрівала надія, що все це випадковість, що засуджений він неправильно, дуже швидко вийде з-за ґрат. що відчувала мати чіпки варениченка, коли її син став на злочинний шлях, неможливо навіть уявити. син-злочинець, син-вбивця — це страшний хрест для ніжного материнського серця.якщо образ чіпки у романі п. мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? " подано у розвитку, то образ матері подано статично. вона не може вплинути на ситуацію, їй відводиться роль хоч і не стороннього, але спостерігача. як колись у молодості вона стала заручницею чужого злочину, так і в старості не мала надійного плеча, щоб прихилити голову. вона є свого сина у житті і може висловлювати або своє задоволення, коли чіпка стає на правильний шлях, або страждання, коли він робить помилки. проте не зайвим буде простежити весь шлях страждань матері, яка народила і виростила розбишаку і вбивцю. чи був поганим сином чіпка? чи винна мати в тому, що він обрав собі таку долю? безперечно, що незадоволення матері, яке синцями проявлялося на тілі сина у дитинстві, відіграло чи не найголовнішу роль. як доводять сучасні психологи, всі проблеми дорослої людини беруть початок саме у дитинстві. можливо, тоді необхідно було звернутися до чіпки добрим словом, іти, сказати, що він найкращий у світі, що вона любить його. тоді б хлопець повірив, що у світі ще є добро і правда, що він потрібен близькій людині. він би поважав матір, прислухався б до її порад і ніколи б не заподіяв їй лиха. хто знає? у всякому разі, якщо мотря й була винна в тому, що син став убивцею, вона спокутувала цей гріх: вона померла в чужій хаті. це страшна мука — спостерігати чуже щастя, щастя в родині грицька, і знати, що твій син — пропаща людина.
Читаючи Остапа Вишню, взагалі починаєш розуміти його, тобто всі його роздуми, монологи, думки і саме основне розумієш що в цієї талановитої людини є почуття гумору.
Один із його творів є "Моя Автобіографія". Прочитавши я побачила, певний силует, так мовити творчої людини, яка ще з маличку думала про величне своє майбутнє, про майбутнє великого письменника.
З дитинства Остап Вишня(Павло Губенко), був талановитою дитиною, розумною, яка шукала натхнення у кущах з коноплями, з картопльою, буряків. Якого шукали постійно батьки, сварили, а він просто хотів надихнутися чимось, і з самого дитинства він розумів що не проста його робота, не просте його призначення в цьому світі.
В цій усмішці, змальовуються моменти життя, а саме дитинства, оповідач постає перед нами допитливим, веселим, життєрадісним, кмітливим, самостійним, дитина яка хоче , прагне навчатися і пізнавати щось нове.
Так і виходить, Остап Вишня написав свою біографію, але з яким запалом, з метою, щоб читачеві було цікаво читати і легко, як він сам говорив людини потрібно "лікувати чудовим гумором, лікувати сміхом".
Объяснение: