Справжньою патріоткою України є поетеса Ліна Костенко. Вона вибрала долю митця українського слова у тоталітарній суспільно-політичній системі, лояльною до якої аж ніяк не могла бути. Для неї поезія і правда — тісно пов'язані між собою. Служити поезії — служити істині!
Правда людська, про яку писала Ліна Костенко як про "матір поезії", зовсім не збігалася з офіційною проголошуваною правдою. А час показав: без цієї правди не могло бути справжнього мистецтва. В умовах бездержавності слово було чи не єдиним оберегом нації. Тому так гнівно звучать слова поетеси, які на довгі роки стали її творчим кредо:
Поезія — рідна сестра моя.
Правда людська — наша мати.
Тема України, безумовно, є наскрізною більшості поезій Ліни Василівни. У них образ "батьківщини" тісно пов'язаний з категоріями "пам'ять і духовність". Ідея української державності є визначальною для всієї громадянської лірики поетеси, зокрема поезій: "Біль єдиної зброї", "Я хочу на озеро Свитязь", "І засміялась провесінь: Пора!", "Місто Ур", роману у віршах "Маруся Чурай", творів "Берестечко", "Княжа гора" та інших. І в усіх цих творах пульсує єдина думка: без власної держави народ перетворюється просто на натовп, позбавлений національної свідомості.
Майже в усіх поезіях Ліни Костенко, присвячених Україні, всі думки й почуття є глибоко патріотичними. Згадаймо з цього приводу рядки з вірша "Біль єдиної зброї":
...Шматок землі
ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після Мій предковічний мій умитий росами, космічний
вічний...
Духовність людини обов'язково пов'язана з її патріотизмом. Аналізуючи поетичні збірки Л. Костенко, можна звернути увагу на вірш "І засміялась провесінь: Пора!". На перший погляд, у ньому немає жодних декларацій, жодних формулювань власного творчого кредо Л. Костенко. Але чому поетеса саме цією поезією відкриває свої збірки? Може, вона фіксує одну із миттєвостей у житті, коли відчула причетність до свого народу, до його історії. Ось, наприклад, Чорний шлях — так у народі прозвали дорогу з України до Криму, по який нападники вели тисячі невільників у рабство. А ось і Великий Луг — місце в середній течії Дніпра, трохи нижче від Острова Хортиця. Тут зароджувалось і формувалось козацтво. Саме тому Великий Луг був символом боротьби за волю. Ставлячи поряд Чорний шлях і Великий Луг, поетеса подає своє розуміння української історії. Ліна Костенко іде за часом, як за плугом, бо це стало закодованим життєвим кредом поетеси.
її твори сповнені дивовижної енергії протесту проти нищення національного духу. Так, у поезіях "Місто Ур" та "Плем'я Тода" стверджується думка про необхідність шанобливого ставлення до своєї історії:
Є боротьба за долю України.
Все інше — то велике мискоборство.
Отже, Ліну Костенко критики по праву називають "королевою української поезії". Вона — серце й душа народу! Без правди не може бути справжнього патріота своєї Вітчизни, як не може бути справжнього блакитного неба над золотими нивами України.
Объяснение:
Леся Українка боролася із соціальною несправедливістю своїм словом, бо, тяжко хвора, не могла долучитися до активної громадської діяльності. Багато її віршів присвячено ролі поета у житті суспільства. Про це йдеться і в поемі "Давня казка".
Головні герої — лицар Бертольд і бідний поет. Не називаючи імені співця, Леся Українка ніби підкреслює: ім'я його може і не залишитися в пам'яті поколінь, але головне — це творчість, якій гарантована вічність. Чому? Відповідь на це питання ми отримуємо, прочитавши твір.
У поемі показано три ситуації, в яких звучать три різні пісні. Поетеса показує, що щира пісня стає в нагоді людині і в коханні, і на війні з чужинцями, і в боротьбі з власними панами. Сила поетичного слова незбагненна. Це визнає навіть така зарозуміла і пихата людина, як Бертольд:
Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годі!
Пісня має навіть більшу силу, ніж розумне слово. Промова лицаря ніяк не вплинула на втомлене і розлючене військо, а глузливі, влучні слова співців не тільки вгамували вояків, але й додали їм завзятості у нападі на місто. І ворог був переможений.
Та не тільки в коханні і на війні прислужився народові поет. Велику роль відіграла пісня в мирний час, коли пани, розбещені і ліниві, охочі до полювання і бенкетів, пригноблювали бідних, накладаючи на них великі податки, виганяючи їх на панщину.
Люди мучились, як в пеклі.
Пан втішався, як у раю.
Звичайно, у бідних не було зброї, та вони не вміли й користуватися нею. Тому доводилося коритись. Але поет мав іншу зброю — слово, яке не можна знищити, підкупити чи втримати у в'язниці.І, навіть хворий, невільник-поет продовжує творити, закликаючи народ до боротьби, "тяжкої, завзятої". І народ піднявся на повстання, Бертольд вбитий, але залишився його нащадок, який знову поневолив народ. Помер поет, але і він залишив по собі того, хто продовжить його справу. Таким чином, війна між поетами і панами нескінченна, бо не зникають з землі ні ті, ні інші.
І тепер нащадки графські
Тюрми міцнії будують,
А поетові нащадки
Слово гостреє гартують.
Але Леся Українка вірила в те, що нарешті ця давня війна закінчиться. На землі запанує "правда нова".
І хоч зараз "війна" з панами в далекому минулому, але до"правди нової" ще далеко. А отже, поети повинні продовжувати служити своєму народові, словом викриваючи неправду і несправедливість.