Поема складається з прологу та 8 розділів, що позначені римськими цифрами. Оповідь йде про дівчину Ганну (так її називають в поемі), що народила сина-байстрюка і яка підкинула свою дитину до будинку старого багатого подружжя (Трохима і Насті), у якого не було дітей. Згодом вона наймається на роботу до подружжя, щоб допомагати їм з дитиною. Вона любить і леліє свою дитину: «сама не з'їсть і не доп'є, його нагодує», коли хлопчик підріс, він навіть став називати її «мамою». Проходять роки і її син, якого нарекли Марком, виріс. До того часу померла Настя. Трохим вирішує одружити сина і радиться про це із Ганною, що давно стала майже частиною родини. Ганна каже, що треба запитати про це у самого Марка. Марку знайшлась пара — молода і гарна дівчина Катерина. Трохим і Марко пропонують Ганні бути за матір на весіллі Марка. Ганна відмовляється, апелюючи тим, що вона проста наймичка, а на весіллі будуть багаті люди, «ще й з тебе сміятися будуть». Ганна їде до Києва, щоб та трохи підзаробити грошей. В однієї міщанки в Києві Ганна наймається носити воду. Маркові вона купує шапочку, «щоб голова не боліла», а невістці Катерині вона купує перстень. Так ще тричі (кожного року) вона їздить до Києва де підзаробляє для того щоб купити щось синові, невістці та своїм онукам. У третій раз Ганна повертається хворою з Києва, Марко тоді ще був у дорозі із чумаками (чумакував). Весь час, що хворіє Ганна, вона питає «чи ще не повернувся Марко?». Зрештою той повертається, але застає наймичку вже помираючою. Перед смертю Ганна зізнається синові: «Прости мене мій синочку! Я… я твоя мати». Від хвилювання Марко зомлів, а коли отямився, то Ганна «вже спала»
Майже з першої сторінки ми знайомимося зі світом народних казок, стикаємося з персонажами містичних легенд, які переказуються із покоління в покоління, впізнаємо багато «щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами», насолоджуємося тим, як наші співвітчизники оспівують, на перший погляд, самі звичайні явища природи. Читаючи цей твір, можна добре відчути, що М. Стельмах, як письменник і як син українського народу, глибоко шанує його обряди, традиції і звичаї. І калина, і свята повага до хліба, і вишивані рушники – все це душа народна, все це – наше минуле і наше майбутнє. У повісті досить виразно підкреслюється повага письменника до землі, насіння, оранки, сівби, до дерев, з якими герої розмовляють начебто з живими. Навіть відображення праці нагадує якийсь народний ритуал, що був добутий віковим досвідом наших предків. Таке поважливе ставлення до народних звичаїв та традицій, до природи і праці, мало величезний вплив на формування поглядів Михайлика, на його самовиховання і становлення як майбутнього талановитого митця. "Убога хатина Михайлових батьків, прикрашена вишитими рушниками й кетягами калини, три хлібини й грудка солі на столі, свячені страви у мальованих полумисках."
Поема складається з прологу та 8 розділів, що позначені римськими цифрами. Оповідь йде про дівчину Ганну (так її називають в поемі), що народила сина-байстрюка і яка підкинула свою дитину до будинку старого багатого подружжя (Трохима і Насті), у якого не було дітей. Згодом вона наймається на роботу до подружжя, щоб допомагати їм з дитиною. Вона любить і леліє свою дитину: «сама не з'їсть і не доп'є, його нагодує», коли хлопчик підріс, він навіть став називати її «мамою». Проходять роки і її син, якого нарекли Марком, виріс. До того часу померла Настя. Трохим вирішує одружити сина і радиться про це із Ганною, що давно стала майже частиною родини. Ганна каже, що треба запитати про це у самого Марка. Марку знайшлась пара — молода і гарна дівчина Катерина. Трохим і Марко пропонують Ганні бути за матір на весіллі Марка. Ганна відмовляється, апелюючи тим, що вона проста наймичка, а на весіллі будуть багаті люди, «ще й з тебе сміятися будуть». Ганна їде до Києва, щоб та трохи підзаробити грошей. В однієї міщанки в Києві Ганна наймається носити воду. Маркові вона купує шапочку, «щоб голова не боліла», а невістці Катерині вона купує перстень. Так ще тричі (кожного року) вона їздить до Києва де підзаробляє для того щоб купити щось синові, невістці та своїм онукам. У третій раз Ганна повертається хворою з Києва, Марко тоді ще був у дорозі із чумаками (чумакував). Весь час, що хворіє Ганна, вона питає «чи ще не повернувся Марко?». Зрештою той повертається, але застає наймичку вже помираючою. Перед смертю Ганна зізнається синові: «Прости мене мій синочку! Я… я твоя мати». Від хвилювання Марко зомлів, а коли отямився, то Ганна «вже спала»