ответ: Жанр: новела.
Тема: зображення гуманного ставлення до полонених німців, які відбудовували зруйноване місто (взаємостосунки Фрідріха з дітьми, самотніми жінками).
Ідея: засудження війни, жорстокості; уславлення гуманізму, чуйності, доброти.
Основна думка: ненависть, зневажливе ставлення до полонених німців змінюється на доброту, чуйність, співпереживання, бо простий німець – заручник фашизму.
Композиція. Експозиція: полонені німці зводили будинки. Зав’язка: ставлення Фрідріха до українських дітей, жінок-вдів. Кульмінація: хвороба, а потім самогубство Фрідріха. Розв’язка: знайдена в стіні квартири фотокартка з двома дівчатками – згадка про полоненого німця.
Сюжет. Полонені німці зводили будинки у зруйнованому ними місті. Серед німців привертав увагу дітей і жінок Фрідріх. Він розкопав невеличку клумбу, обгородив її і посіяв нагідки. Діти знищили цю клумбу і на її місці поставили хрест, зроблений з паличок і зв’язаний травою. Жінки із співчуттям ставилися до полонених. Фрідріх співав дітям, жінкам виробляв із шматків цегли прикраси. Тяжко захворівши, Фрідріх покінчив життя самогубством. Як згадка про нього, на вулиці у зимову пору розцвів нагідок, а у стіні будинку, який зводили полонені німці, в рукавиці була знайдена фотокартка з двома дівчатками. Вона належала Фрідріху.
Объяснение:
Автор не байдужий до своїх героїв, він разом з ними радіє і страждає. Поет представляє героїв роману як своїх добрих знайомих. Онєгіна він називає своїм добрим приятелем, з яким подружився в той час, коли Євген залишив великий світ. Автор розповідає про те, яке враження справив на нього новий знайомий:
«Спершу Онєгіна мова
Мене бентежила, потім я звик
До його уїдливого спору,
І до жартів з життям навпіл,
І до злості похмурих епіграм».
Пушкін згадує, як вони разом прогулювалися по набережній Неви, розповідаючи один одному про дні своєї юності. Онєгін навіть хотів відправитися разом з ліриком в подорож, але доля розлучила їх на довгий термін. Причиною цього стало заслання Пушкіна на південь. «Там колись гуляв і я, але шкідливий північ для мене» - іронічно зазначає Пушкін. Поет добре знайомий і з Тетяною, він присвячений в усі її таємниці, він захоплюється її листом до Онєгіна:
«Лист Тетяни переді мною
Його я свято бережу,
Читаю з тайною тугою
І начитатися не можу».
Тетяна – улюблена героїня поета. Ті почуття, які визивають в її душі картини рідної природи, знаходять відгук і в серці автора. Поет передає її думки і почуття з особливою ніжністю, як би даючи зрозуміти, що сам відчуває ці ж почуття:
«Тетяна (руська душею,
Сама не знаючи, чому)
З її холодною красою
Любила руську зиму».
Проте автор не завжди висловлює свої погляди і почуття через героїв, він вкладає в їх уста думки, часом не просто відмінні, а й протилежні своїм. Наприклад, про Онєгіна Пушкін каже: «Не тільки добрий мій приятель, але і мій безглуздий учень». Він завжди радий відзначити різницю між світоглядом героя і своїми поглядами на життя. Онєгін був байдужий до природи, мистецтва, книг, він не міг глибоко відчувати і любити. Автор же – натура поетична, гостро відчуває життя, йому відкрита істина, недоступна Онєгіну. Пушкін, на відміну від свого героя, захоплюється природою, любить мистецтво, для нього театр – чарівний край. Поет згадує:
«Там, там під захистом лаштунків
Минали дні мої, неслися».
Для Пушкіна все, що пов’язане з його юністю, прекрасне. Поет вважає, що найщасливіші роки свого життя він провів в ліцеї. Пушкін часто згадує про ті чи інші періоди свого життя. Так, поет розповідає про заслання на південь, де він перебував у повній самоті, далеко від друзів і близьких. Його єдиним супутником в подорожі по Кавказу була муза, що давала йому сили, перебуваючи на засланні, відчувати красу краю і повноту життя. Нарешті Пушкін повертається в Петербург , але це вже не той поет-романтик, який без розуму від балів. Погляд Пушкіна на світське суспільство Петербурга змінився.
Зміна поглядів автора на суспільство Петербурга Бєлінський поясняє наступним чином: «Онєгін писаний був в продовження декількох років і тому сам поет ріс разом з ним і кожна нова глава поеми була цікавішою і більш зрілою. Таким чином, весь роман ми сприймаємо через призму поглядів поета, осягаючи глибину його особистості». Як точно зазначив Бєлінський, особлива цінність роману в тому, що тут все життя, вся душа, вся любов поета, всі його почуття, поняття та ідеали.
сіроманець був вожак стаї всі в молоді вовки хотіли бути схожими на нього і він снився всім вовчицям Чепіжний вийшов на полювання щоб спіймати Сіроманця але не вийшло вовк його переміг але не з'їв тому що був не голоднийСашко ходив до школи не по дорозі, як всі, а стежкою біля лісу. Того ранку він сховав портфеля під листям і не пішов на уроки. Цілий день хлопчик провів у лісі, думав про Сіроманця, а коли вже збирався йти додому, несподівано наткнувся на нього. Сашко пригостив вовка пиріжками, а той допоміг знайти школяру портфель. Хлопчик обіцяв повернутись до Сіроманця.Сашко допомагає Сіроманцеві шукати укриття, в якому його не знайде Чепіжний.Наступного дня Сіроманець не виходить назустріч Сашку. Вночі хлопчик прокидається від собачого лементу: Василь Чепіжний привозить зв'язаного вовка у село. Залишає його в кузні.Сашко, прихопивши садовий ніж, іде рятувати Сіроманця. Він пробирається до кузні через дах, розрізає мотузки, якими зв'язаний вовк, і наказує йому тікати, як тільки зранку двері відчиняться.Вранці прилетів вертоліт з мисливцями, на мотоциклі приїхали журналісти. Все село прийшло подивитись на Сіроманця. Проте коли двері кузні відчинили, Чепіжний виявив, що вовк не зв'язаний. Сіроманець повільно вийшов з кузні, перестрибнув через Василя, який від страху впав на землю,