пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. на мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
у пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
під гаєм в'ється річенька,
мов скло вона блистить.
долиною зеленою,
кудись вона біжить.
основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розпові пісні.
в інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
сопілочка калинова, ясенове денце
не сопілка тото грає, а любкове серце.
як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. у них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
вернися, синку, додомоньку,
змию, зчешу головоньку.
а перейнятися силою пісні багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері говорив: “Любов – про неї не сперечаються. Вона є”. З цим, мабуть, згодні всі. Так, є. Але вічне питання, що таке любов, не дає спокою людям. Як її знайти, розпізнати, не помилитися? Мої знання про неї вичитані із статей, книг. Психологи вивчають феномен любові, шукають “формулу любові”, намагаються скласти тест, по якому можна визначити любов, розгадати її таємниці. Успіхи в такому вивченні дуже розпливчаті. Створили навіть наукову класифікацію цього відчуття. Вважають, що є любов – дружба, любов – вдячність, любов – обож нювання, любов – поклоніння, неподілена любов, перше кохання, любов пізня. Але навряд чи хто-небудь може визначити, наскільки така класифікація реальна. Звичайно, більше всього хотілося б зрозуміти, що таке перше кохання. Вважається, що вона буває навіть у дитини, але трапляється в основному в 14-17 років і рідко перетворюється на ту єдину і неповторну, якої жадають всі. Говорять, що перше кохання завжди щире і ніколи не забувається. Це в теорії, а в житті буває по-різному. Наприклад, мої батьки були однокласниками. Вони сиділи за однією партою і почали зустрічатися, ще в 9 класі. А на першому курсі інституту – одружилися. У них народилося двоє дітей – я і мій молодший брат. Мені здається, що у них – дійсно єдина на все життя любов. Вони піклуються один про одного, жаліють, рідко сперечаються. Взагалі мені здається, що вони однаково думають, а іноді навіть говорять одними і тими ж словами.
Це, мабуть, означає, що перше кохання у них стало і любов’ю – дружбою, і любов’ю – вдячністю, і любов’ю – обожнюванням, і любов’ю – поклонінням. Я дуже радий, що вони щодня подають нам приклад ввічливого, дбайливого і люблячого відношення один до одного. Сподіваюся, що моє перше кохання буде таким же світлим, чистим, яскравим, і, звичайно ж, на все життя!