ЕЧОРИН — главный персонаж романа М.Ю.Лермонтова «Герой нашего времени» (1838-1840). Современники, в том числе Белинский, в значительной степени отождествляли П. с Лермонтовым. Между тем автору важно было отмежеваться от своего героя. По словам Лермонтова, П.— портрет, составленный из пороков целого поколения — «в полном их развитии». Вполне понятно, почему «Журнал П.» для Лермонтова — «чужое произведение». Если не лучшей, то центральной его частью являются дневниковые записи П., озаглавленные «Княжна Мери». Нигде П. так не соответствует образу, раскрытому автором в предисловии. «Княжна Мери» появилась позже всех остальных повестей. Предисловие, которое Лермонтов написал для второго издания романа, своей критической остротой прежде всего связано с этой повестью. Герой, которого он представляет читателю, — это именно тот П., каким он показан на страницах «Княжны Мери». Критический пафос последнего периода жизни Лермонтова в этой повести проявился особенно ярко. На характер главного героя, очевидно, повлияла разновременность написания повестей. Сознание Лермонтова очень быстро изменялось. Изменялся и его герой. П. в «Княжне Мери» уже не совсем тот, что появляется сперва в «Бэле», затем в «Фаталисте». В конце работы над романом П.обрел ту выразительность, которая должна была довершить обещанный портрет. Действительно, в «Княжне Мери» он предстает в самом неприглядном свете. Конечно, это натура волевая, глубокая, демоническая. Но так его можно воспринимать только глазами юной княжны Мери и ослепленного им Грушницкого. Тот незаметно для себя подражает П., потому он так уязвим и смешон для П. Между тем даже этот Грушницкий, ничтожество, по мнению П., вызывает у него чувство зависти. И одновременно сколько храбрости выказал П. в кульминационный момент дуэли, зная, что его собственный пистолет не заряжен. П. и впрямь проявляет чудеса выдержки. И читатель уже теряется: да кто же он — этот герой нашего времени? Интрига исходила от него, а когда жертва запуталась, он как будто и не виноват.П. называют странным человеком все персонажи романа. Лермонтов уделил много внимания человеческим странностям. В П. он суммирует все свои наблюдения. Странность П. как бы ускользает от определения, потому мнения о нем окружающих полярны. Он завистлив, зол, жесток. Вместе с тем великодушен, иногда добр, то есть поддаться доброму чувству, благородно защищает княжну от посягательств толпы. Он безупречно честен наедине с собой, умен. П.— талантливый писатель. Лермонтов приписывает замечательную «Тамань» его небрежному перу, щедро делясь с героем лучшей частью своей души. В результате читатели как бы привыкают многое извинять»Шв., а кое-что и вовсе не замечать. Белинский защищает П. и фактически оправдывает его, поскольку «в самых пороках его проблескивает что-то великое». Но все доводы критика скользят по поверхности печоринско-го характера.
Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. Щоб позбавити рід Кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників. Сніжана— тітонька Софійки, доросла мрійниця. Сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. Вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть. Образи хлопців, товаришів Софійки.- Софійка була закохана в однокласника — красунчика Вадима, але він виявився брехуном і дрібним злодюжкою. Сашко, сусідський хлопчак із багатодітної сім’ї, рідко відвідує школу, адже змушений заробляти хоч якісь гроші, щоб до матері прогодувати сестричок. Вадим зневажає Сашка, називає його бомжиком, але хлопчик не дуже переймався таким ставленням. Саме Сашко в усьому підтримував Софійку, допоміг їй позбавитися привидів.
Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. Щоб позбавити рід Кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників.
Сніжана— тітонька Софійки, доросла мрійниця. Сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. Вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть.
Софійка була закохана в однокласника — красунчика Вадима, але він виявився брехуном і дрібним злодюжкою.
Сашко, сусідський хлопчак із багатодітної сім’ї, рідко відвідує школу, адже змушений заробляти хоч якісь гроші, щоб до матері прогодувати сестричок.
Вадим зневажає Сашка, називає його бомжиком, але хлопчик не дуже переймався таким ставленням. Саме Сашко в усьому підтримував Софійку, допоміг їй позбавитися привидів.
