Вгенiй познайомився з РеAiною на академiчному балу, на той час вiн був третьокурсником-юристом у Львiвському унiверситетi. Пiзнiше вiн випадково побачив РеAiну на вулицi й усвiдомлює, "що вона перестає бути для нього предметом естетичного вподобання, а починає робитися чимсь таким необхiдним до життя, як сонце, як тепло, як повiтря". Згодом Євгенiй почне брати уроки музики в тiєï ж учительки, в якоï вчиться РеAiна. Закоханий юнак робитиме все, аби лише бачити ïï. При зустрiчi вiч-на-вiч Євгенiй вiдчуває "розкiшний перестрах", котрий знесилив його, спаралiзував усi думки, всю волю, всi бажання. Вiн сидiв, не бажаючи, не чуючи, не хотячи нiчого... Далi ми дiзнаємось, що потiм Рафалович вибiгає з дому вчительки музики, блукає вулицями, пропускає (чого з ним нiколи ще не бувало) лекцiï, "формально уникає" РеAiни. Молодий студент безтямно закохався, вiн вiдчув себе найщасливiшою людиною у свiтi. "У Євгенiя широко дихали груди, блищали очi, в головi фуркотiли дикi, смiлi та енергiйнi думки", вiн вiдчуває себе неначе в раю. Перепоною кохання стало те, що РеAiну насильно вiддає замiж ïï Тiтка, на утриманнi якоï перебувала дiвчина. Предмет кохання Євгенiя переïздить на постiйне проживання в провiнцiю. Тепер, через 10 рокiв, Рафалович бачить iншу РеAiну. Спокiй на ïï обличчi надавав ïï "виразу якоïсь тупостi й байдужостi". Сама РеAiна каже адвокату в мiському саду: "...пора наших любощiв минула i нiяка сила не верне ïï". Рафалович дуже боляче переживає втрату того iдеалу, яким для нього була РеAiна. Кохання завершується трагiчно: РеAiна стає мимовiльним убивцею свого чоловiка, а сама тоне в рiчцi. Письменник в основу сюжету поклав любовну драму з власного життя. Це були стосунки Iвана Франка з Ольгою Рошкевич.
Князь Святослав — батько Ігоря та Всеволода, він замальовується як глава всієї Руської держави, який турбується про загальноруські інтереси. Це не тільки мудрий державний діяч і організатор ефективного захисту Вітчизни, й талановитий воєначальник, який в 1184 році зумів об’єднати руські сили і розгромити половецьке військо. Слава про цю перемогу вийшла далеко за межі Русі.Святослав «наступив на землю Половецьку, притоптав горби і яруги, скаламутив ріки й озера, висушив потоки й болота, а поганого Кобяка, як вихор, вирвав, щоб кинути полоненим у гридниці* Святославовій.Автор «Слова…» всіляко ідеалізує Святослава, оточує його ореолом слави. Високо підносячи Святослава Київського, перетворюючи його на шанованого патрона всіх руських князів, поет змальовує його як основного виразника загальноруської єдності, як втілення ідеї необхідності спільних дій проти половців.Святослав, один з усіх сучасних авторові князів, по-справжньому боліє душею, бачачи князівські незгоди. Засуджуючи легковажну славолюбність Ігоря і Всеволода, що не погодили своїх дій з іншими князями, Святослав, однак, сумує, висловлює співчуття розбитим князем і намагається своїм закликом підняти всіх до нового походу проти половців. Цей заклик до об’єднання молодших князів на боротьбу за справедливу справу оборони батьківщини від половців займає центральне місце в творі.Святославові властивий ширший, ніж іншим князям, підхід до дійсності. У розумінні подій, відносин між князями він стоїть вище, ніж будь-хто з князів. Це величний образ мудрого володаря, авторитет якого для співця «Слова…» здається непорушним.
1 Багалій Д. Нарис української історіографії. К.,1925, Вип. 2. 2. Возняк М. Історія українського письменства. Львів, 1922. 3. Грушевський М.С. Об украинской историографии XVIII века // Известия АН СССР: Отделение общественных наук. Москва, 1934. N3. 4. Дзира Я.І. Самійло Величко та його літопис // Історіографічні дослідження в Українській РСР. К., 1971. 5. Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. К., 1991 , т. 2. 6. Луценко Ю. Літопис Г.Грабянки в працях дожовтневих дослідників // Рад. літературознавство. 1988. N 8. 7. Драгоманов М. Вибране. К., 1991. 8. Иконников В.С. Опыт русской историографии. К., 1908. Т.2. Кн.2. 9. Історія української літератури: У 8 т. К., 1967, Т.1. 10.Колесса Ф. Українська народна словесність: Загальний огляд та вибір творів. Львів, 1938. 11. Крекотень В. Сказання про війни козацькі та його автор // Київ. 986. N 10. 12. Летопись Самоила Величка. К., 1851. Т.2. 13. Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX віку). К., 1959. 14. Мишанич О.В. Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість. К., 1980. 15. Летровський М.Н. Нариси з історії України. К., 1940. І6. Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. К., 1979. Т.1. 17.Франко І. Зібрання творів: У 50 т. І8. Чижевський Д. Історія української літератури. Нью-Йорк, 1956. 19. Шевчук В. Самійло Величко та його Літопис // Величко Самійло. Літопис. К., 1991, Т.1.
третьокурсником-юристом у Львiвському унiверситетi. Пiзнiше вiн випадково побачив
РеAiну на вулицi й усвiдомлює, "що вона перестає бути для нього предметом
естетичного вподобання, а починає робитися чимсь таким необхiдним до життя, як
сонце, як тепло, як повiтря". Згодом Євгенiй почне брати уроки музики в тiєï
ж учительки, в якоï вчиться РеAiна. Закоханий юнак робитиме все, аби лише
бачити ïï. При зустрiчi вiч-на-вiч Євгенiй вiдчуває "розкiшний
перестрах", котрий знесилив його, спаралiзував усi думки, всю волю, всi бажання.
Вiн сидiв, не бажаючи, не чуючи, не хотячи нiчого... Далi ми дiзнаємось, що потiм
Рафалович вибiгає з дому вчительки музики, блукає вулицями, пропускає (чого з ним
нiколи ще не бувало) лекцiï, "формально уникає" РеAiни. Молодий студент
безтямно закохався, вiн вiдчув себе найщасливiшою людиною у свiтi. "У Євгенiя
широко дихали груди, блищали очi, в головi фуркотiли дикi, смiлi та енергiйнi
думки", вiн вiдчуває себе неначе в раю.
Перепоною кохання стало те, що РеAiну насильно вiддає замiж ïï Тiтка, на
утриманнi якоï перебувала дiвчина. Предмет кохання Євгенiя переïздить на
постiйне проживання в провiнцiю.
Тепер, через 10 рокiв, Рафалович бачить iншу РеAiну. Спокiй на ïï
обличчi надавав ïï "виразу якоïсь тупостi й байдужостi". Сама
РеAiна каже адвокату в мiському саду: "...пора наших любощiв минула i нiяка сила
не верне ïï".
Рафалович дуже боляче переживає втрату того iдеалу, яким для нього була РеAiна.
Кохання завершується трагiчно: РеAiна стає мимовiльним убивцею свого чоловiка, а
сама тоне в рiчцi.
Письменник в основу сюжету поклав любовну драму з власного життя. Це були стосунки
Iвана Франка з Ольгою Рошкевич.