Відповідь:
Пояснення:
Коли людина опиняється в складній життєвій ситуації або в її житті настає чорна полоса, вона прагне не тільки за до до своїх друзів та близьких, а й повертається до улюблених літературних творів, які вдихають в неї нові сили. Саме в таких творах можна знайти пам’ять про минуле і помисли на майбутнє, які дадуть змогу стійко перенести усі життєві труднощі. Переживаючи разом з улюбленим героєм його бажання і мрії, діяння і думи, радості і печалі, починаєш по-іншому дивитися на своє життя, яке знову становиться не таким вже й поганим.
До того ж, перечитуючи найцікавіші твори, поступово розумієш, що всі проблеми власного існування не настільки важливі, як вони бачаться з першого погляду, а всі труднощі треба долати стійко та не скаржитись на своє життя.
Одним із моїх улюблених творів, які надихають в мене душевні сили та примушують пишатися тим, що я є частинкою великого народу, наділеного нескінченими силами і терпінням, незламного та стійкого до любих труднощів, є п’єса видатного українського письменника та поета Івана Петровича Котляревського “Наталка Полтавка”. Ця п’єса стала праматір’ю сучасного українського театру, а її
головна героїня й досі залишається ідеалом для багатьох жінок. Саме в цьому творі вперше з’являється найбільш реалістичний образ української жінки, яка причаровує глибиною внутрішнього світу, душевною красою, великою пошаною до старших та своєї матері, своєю дівочою чистотою, працелюбністю, скромністю і відданістю єдиному в своєму житті коханню. Доволі трудно сказати, з чим би можна було звернутися до Наталки, якщо б була така можливість.
Мабуть, перш за все захотілось би підтримати її у душевних переживаннях, якими вона сповнена на протязі всіх подій, що відбуваються у п’єсі та побажати їй щастя. Окрім того, обов’язково треба б було висловити захоплення її стійкістю та відданістю своєму коханню. Не дивлячись на те, що вона краща в селі дівчина і не залишається без уваги чоловіків, бо до неї сватається і волосний писар, і дяк, і підканцелярист – досить поважні в селі люди, вона усім відмовляє, бо безмірно кохає Петра. Чотири роки вона чекає свого коханого з солдатчини, жде не дождеться свого милого.
Не находячи порозуміння у матері, всі свої почуття Наталка виливає у пісні, сповнені душевними переживаннями і великою силою кохання. С того часу, в якому відбувалися події п’єси І. Котляревського “Наталка Полтавка”, пройшло майже два століття, але й сьогодні її головній героїні можна сказати: “Наталка! Ти щиро віриш у повернення коханого і не захоплюєшся ніякими багатствами і обіцянками, залишаючись вірною Петру. Не кожна дівчина може так кохати і довгі роки чекати повернення свого коханого. У тебе, Наталко, благородна натура, щире серце і ніжна душа, які й сьогодні можуть служити зразком справжньої української жінки.”
Незважаючи на те, що Наталці притаманні такі риси, як відданість та ніжність, не менш приваблює в ній рішучість та сміливість. Коли несподівано повертається її коханий Петро, вона без вагань виступає проти закоснілих звичаїв, проти свого жениха возного, якому дала обіцянку в угоду своїй матері. Саме її наполегливість приводить до щасливого фіналу подій. Така рішучість і наполегливість потрібна і сучасній жінці, бо без неї не побудуєш свого щастя, без неї не знайдеш свого місця в житті.
Що там казати – дуже зачаровує розум і енергійність цієї дівчини, дуже хочеться звернутися саме до неї та подякувати Наталку за то, що багатьом нашим жінкам вона й досі надає душевні сили у боротьбі за своє щастя, за своє місце під сонцем!
“Коли хочеш буть щасливим, То на бога полагайся; Перенось все терпеливо І на бідних оглядайся”.
Ось ♡︎
На дворі - зима. Чудовий сонячний день. На небі ні хмаринки. Сніг, який йшов всю ніч, покрив землю, будинки, машини білим пухнастим покривалом. Дерева стоять у важких білих шапках, і зрідка з верхівок зривається вниз сніговий пил. На снігу, як на білому аркуші, чітко виписані іерогліфи пташиних слідів. Горобці біля будинку б'ються через скоринки хліба їм нелегко відшукати їжу під білою ковдрою. Сонце високо. Його промені перетворюють засніжений шлях на сяючий розсип алмазів. Пройтися по цій царської дорозі хочеться кожному. Поміж дерев хлопці намагаються зліпити сніговика, але у них нічого не виходить. Справа в тому, що на вулиці мороз, і сніг у такі дні стає сипучим і хрустко скрипить під ногами при ходьбі. На гірці - веселе гуляння. Чути верески і крики, котяться вниз різнокольорові санки, а на них-дівчата і хлопці. Хтось полив схил з одного боку водою, і тепер виблискує крижана смуга, чекає бажаючих покататися. Таких сміливців- хоч відбавляй! Якщо довго стояти на одному місці, мороз забирається за комір, починає щипати ніс і вуха. Добре б зайти зараз до бабусі - у неї завжди жарко натоплено і для гостя напевно знайдеться гарячий пиріжок з яблучним варенням. Шкода, що зимові дні короткі, але все одно зима-моя улюблена пора року.
