Кожний народ створив багато чудових і цікавих казок. У них відображене життя народу, його мрії й очікування кращої долі, і боротьба із гнобителями. Ще із сивої давнини народ придумував і усно передав нащадкам чудові фантастичні мрії про добро, правду й вселюдське щастя. Темою, що поєднує всі народні казки в окремий жанр, є твердження людини як особистості, його боротьба проти сил, які заважають його щастю. Виразниками, носіями цієї основної теми є казкові персонажі, які по народних поданнях діляться на добрі й злі. Злотворци – це ті, які роблять людям зло, позбавляють їх духовних і матеріальних благ, пригнічують або заміряються на їхнє життя. Це Змій, лев, мачуха, жіноча дочка, розбійник, багатий брат, пан… Образи злотворцев бувають алегоричними (у казках про тварин), реалістичними (у побутових казках) і фантастичними (у казках чарівних). Особливу категорію представляють ті, хто твори т добро. Це богатирі й помічники головного героя: наречені, наречені, чарівники, пророки, домашні й дикі звірі, птахи, риби, мурахи, тобто ті образи, які сформувалися під впливом фантазії. Характерним проявом народного подання про роль особистості в суспільстві є образи героїв-богатирів – поборників добра, волі, справедливості. Це представники простих трудових шарів – Котигорошко, Кирило Кожемяка, Іван – мужицький син, Чабанец і решти Герой-Богатир завжди захищав соціальні інтереси людей, як, наприклад, Кирило Кожемяка, що не відгукується на прохання пануючи «перемогти» змія, поки не прийшли до нього маленькі діти. Зрозумівши, що буде захищати не царя, а дітей, Кирило Кожемяка не витерпів, заплакав та й говорить: «Ну, це ж для вас я зроблю». Часто помічниками героїв-богатирів є богатирський кінь, яким скакає «вище лісу вартого, нижче хмари ходячого», або люди, наділені надприродними силами й здатностями, як Вернигора, Вирвидуб і решти Ворогами героїв виступають змій-людожер, « баба-яга, кістяна нога», одноокі людожери, чаклуни, злі парфуми, які роблять людям зло й приносять нещастя. Отже, головним естетичним принципом народної казки є боротьба добра зі злом, твердження правди, справедливості, покарання за несправедливість
«Маруся» Григорій Квітка-Основ’яненко історія написання Джерела для написання повісті «Маруся» • Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст. • Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. • Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування». • Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті. Історія створення повісті «Маруся» Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань. Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів’їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь. Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю.
