Образ жінки завжди відігравав величезну роль в житті та свідомості людства. Прадавні слов'яни поклонялися жінці, як богині. Упродовж багатьох століть зверталися вони з піснями і молитвами до своєї святої захисниці, берегині — до матері чи просто жінки, увічнюючи її благословенне ім'я.Іван Котляревський у своїй п 'єсі «Наталка Полтавка», узагальнивши усі найкращі риси українок, жінок, що дарують щастя і любов, створів ідеальний образ головної героїні — дівчини Наталки. Образ цієї дівчини — ідеал національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня і внутрішня краса.Наталка Полтавка постає перед читачем простою і чесною, роботящою і розумною дівчиною:Не багата я і проста, но чесного роду,Не стиджуся прясти, шити і носити воду, —співає вона про себе. Для дівчини найбільшим багатством є «добре ім'я», це свідчить про її скромність і самоповагу. Із слів інших персонажів п'єси можна зробити висновки про ті прекрасні риси вдачі, якими наділена дівчина: доброта і чуйність, щирість і чесність. «Золото — не дівка!.. Кроми того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою...», — розповідає виборний про неї. Наталка щиро й віддано кохає Петра, вірно чекає його чотири роки, не маючи від нього жодної звістки. Дівчина має велике серце, що здатне на справжні почуття. І тільки глибоке шанування матері та співчуття до неї змушують дівчину погодитися на шлюб з возним. Заради старої, убитої недолею матері вона готова піти на самопожертву — на нещасливе життя з нелюбом. «Добра дитина», — характеризує Терпелиха дочку. І цю доброту серця, а також розум і щирість, почуття людської гідності і самоповаги відчуваємо ми протягом усієї п'єси. Образ Наталки в цілому сприймається через її дії, вчинки, а також через мову. Дівчина володіє прекрасною народною мовою, насиченою приказками і прислів'ями. Часом її мова виливається в пісню, і тоді в її словах чується глибокий ліризм, щира задушевність, розкривається багатство душі і серця.Наталка Полтавка — це ідеальний образ української дівчини з усіма її чеснотами, він захоплює і чарує своєю життєвою правдивістю і символізує носія культурних традицій нашої країни.
Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.
Для себе треба вирішити, що розуміти під кожним із цих понять. Адже ми не усвідомимо й не відчуємо на собі дію цих двох сил, якщо не побачимо їх наочно. Мені у цій нелегкій справі вибору орієнтирів до у свій час мудрість нашого народу, яку він зберіг для нас в усній народній творчості. Збірочка українських народних казок, які мені колись подарувала мама, справила на мене незабутнє враження. Про мудрість та повчальність бабусиних приказок годі й казати.
Народні казки ховають у простих формах споконвічні істини. Розгледівши їх, ти формуєш у собі стійкі принципи та моральні якості. Казка про паляницю навчила мене відрізняти щедрість від жадності. Мудра дівчина з однойменної казки показала, як кмітливість та чесність може переважити хитрість. Казка про правду і кривду наочно показує руйнівну силу зла. В той час, як протилежна йому сила – добро – сприяє розбудові, життю, радості.
Одне прислів’я каже не гнатися за двома зайцями, бо жодного не впіймаєш. Тобто вчить нас скромності – гідній доброї людини якості. Інше дає настанову відрізняти зерно від полови, тобто бачити фальш, обман.
Тож давайте усвідомимо, що є добром, а що злом спершу для самих себе. Тоді ми чинитимемо по правді й справедливості. Стаючи на сторону добра, ми допомагаємо йому перемогти у цій одвічній боротьбі.
