Головних героїв твору, остапа й соломію поєднує палке кохання й вірність, обоє рішучі, сильні, запальні, готові долати життєві труднощі. якщо остап дуже нагадує своїх літературних попередників на взір яреми галайди та варнака, миколи джері тощо, то пара головних героїв сприймається нестандартно й додатково збагачує дію любовним мотивом. соломія — вродлива і сильна жінка. вона має високу і міцну, «як на доброго мужика» , постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся» . коли вона разом з остапом тікала з рідного села, то «дивилась у простір засмученими карими очима» . в її очах відбивався і за рідним краєм, який вона покидала, і за невідоме майбутнє. соломія — вольова, мужня й ніжна жінка, щира й вірна подруга остапа. заради коханого та волі вона «вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…» . вона вирішила радше втекти, аніж усе життя прожити в роскоші але з нелюбом. "і прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє все воно " . щоправда, задовольняючи вимоги героїко-романтичного твору, автор трохи ідеалізує персонажів. для відмінювання їхнього благородства він є епізодичних дійових осіб, як-от іван котигорошка — тип надійного товариша. він щиро переймається долею своїх нових друзів, готовий ризикувати власним життям, аби остапові й соломії [
Дуже швидко пробігло спекотне літо, і тепер лісові ділянки, галявини, струмочки і ставки підпорядковані до вересня. Вранці вже прохолодно, а вдень гріє сонечко. Воно ще нагадує про літнє тепло. Після довгої виснажливої роботи відпочивають поля, зібраний урожай в садах. Тепер скрізь усе сповнене прохолодою осінніх місяців. Часто на небі з’являються сірі хмаринки, мрячить нескінченний дощик. Ніби поринувши у думи, затужив безмовний ліс. Скоро на деревах не залишиться жодного листочка, гілки не будуть захищені від бездушних дощів і морозів. Ось кленовий листочок не поспішаючи вальсує в повітрі. Ніби поринувши у думи перед довгими зимовими сновидіннями, сумно поскрипує немолодий вже дуб. Навколо одягненого в мох трухлявого пенька розташувалися стрункі опеньки. Їх тут дуже багато, всі вони так і хочуть потрапити в кошик. Травка вся зблякла і опустилася до землі, і лише крихітні червонуваті зірочки вересу приносять радість. Ми бачимо, як високо в небі на прощання кружляють журавлі. Вони прямують у теплі краї і сумно курличуть про те, що прийшла осінь. У такі миті нам стає сумно, ми починаємо розмірковувати про наше призначення у цьому прекрасному світі.
