«Слово про похід Ігоря» - твір давньої літератури. Проте його актуальність не згасає і до сьогоднішнього дня. Основною ідеєю твору є ідея соборності, єдності. Великий час землі Київської Русі знаходились у розбраті. Проте та держава буде міцною, яка має цілісність. У творі пролунала думка про те, що єдність – запорука успіху будь-якої держави.
На сьогоднішній день землі України розшматовані. Саме тому твір є актуальним і сьогодні. Якщо усі ми згуртуємось, то у єдиному пориві переможемо ворога. Окрім цього твір навчає патріотизму. І тепер не кожен усвідомлює, наскільки важливо любити свою матінку-землю. Теми, які стосуються держави, ніколи не перестають бути актуальними. Лише перед обличчям небезпеки, під час набігів половців, Ігор усвідомив важливість єдності. То ж і нам зараз, у скрутну годину, варто замислитись над цими ж питаннями.
Олівець — Писати — щодо писання, то давній корінь цього слова українська, можливо, успадкувала з індоєвропейських часів. Проте з іншим значенням — пістрявий, пестрий «строкатий» (корінь pьs-). Значення «писати, малювати» зафіксовано лише у слов’янських, балтійських мовах (лит. piẽšti «малювати», прус. peisāi«пишуть»), а також у деяких індоіранських. У слов’ян і балтів це значення (корінь pis-) могло розвинутися під впливом усе тих самих давніх арійських мов, що панували в першому тисячолітті до нової ери в Наддніпрянщині. Принаймні серед їхніх носіїв було чимало письменних людей, без яких не могли обійтися торгівля та дипломатичні відносини. Корінь piś- у індоіранців позначав процес різьблення, карбування, висікання, вирізання (а ще — нарізання м’яса). Семантичний зв’язок із писанням простежується чітко. Pеśa від того ж кореня означало «орнамент, візерунок», pēśalá — «прикрашений, приємний, красивий», pēśakāra —«вишивальниця», дослівно «та, що робить візерунки». Як бачимо, з цим коренем пов’язані українські слова писанка, писанкарство, розписувати, розписний,
вислів «неписана краса»