Моя відповідь на це запитання-ні,зовсім нелегко.Читаючи твор,ми знайомимося з Федьком,його друзями та з панським сином Толею.Федька всі звикли вважати розбишакою,відчайдухою.Він був дуже сміливий хлопець.Але люди не сприймали його серйозно.Батьки постійно лаяли,лупцювали.Проте Толя-така собі квіточка, дунути на нього боязно,раптом зникне?Толіни батьки завжди звинувачували халамидника в усьому.Та ось трапилася пригода на крижині.Федько.як завжди,показував свою спритність та відвагу.А квіточка-Толя заздрив йому(він постійно сидів вдома.батьки не пускали його гратися із "звичайними" хлопцями).Толя ледве не помер на той крижині.А Федько халамидник врятував його!Ціною свого життя!Коли ховали Федька,цей мерзотний Толя кружився на одній ніжці та грав з чижиком.Чесний Федько не зізнався батькам Толі,що той сам скакнув на ту кляту крижину.Не сказав також і що рятував його.Висновок.Не легко розпізнати людину.Я вважаю Федько-справжній герой.І врятував мерзотну,невдячну,брехливу панську дитину ціною свого життя!Нажаль,навіть батьки Федька не вгледили яка в них порядна дитина.А батько,як завжди,лупцював вже помираючу свою дитину...
Читаючи твори Г. Сковороди, я не припиняв дивуватися з того, наскільки глибоким є їх зміст, наскільки актуальними, необхідними та просто красивими є філософські ідеї, висловлені в них.Однією з головних ідей філософії Сковороди була ідея так званої сродної праці. З дитячих років, ще юнаком, майбутній філософ та письменник звик допомагати своїм батькам. Щастя, що ця до давала йому справжнє задоволення, бо його батьки — звичайні селяни — змогли вказати дитині на те задоволення, яке може приносити праця заради власного добробуту. Пізніше усе пережите в дитинстві Г. Сковорода висловив у своїх творах, та власній філософській теорії. Він навчав, що кожна людина має працювати. Бо ледарювання призводить до деградації насамперед духовної, воно ніби уповільнює життя людини, робить його беззмістовним та безбарвним. Тільки праця в змозі позбавити людину песимізму, нудьги та сірості. Але ця праця має відповідати покликанню людини, найтоншим порухам людського серця.На жаль, тогочасне суспільство зовсім не зважало на природні нахили людини. Коли дитина народжувалася в бідній селянській родині, майже упевнено можна було сказати, що все своє життя вона працюватиме на землі. Коли ж дитина з'являлась на світ в родині ремісника, вона також, скоріше за все, ставала ремісником, переймаючи від батька його професію, те саме стосувалося духовенства тощо. У східних країнах, зокрема в Індії, протягом багатьох сторіч існував кастовий поділ суспільства. Наприклад, були ремісники, торговці, воїни, духовенство. Отже, дитина від народження не могла змінити своєї кастової приналежності, змушена була з малих років пізнавати часто нецікаву для себе справу. Але що робити, коли син воїна не має бажання братися до зброї, прагне життя спокійного і усамітненого, має хист до мистецтва. Або коли майбутній церковник знаходить розраду і щастя в щоденній праці на землі, в створенні чогось матеріального, у відчутній до людям? Відповіді на це питання не було. Звісно, в українському суспільстві такого явного поділу за кастами не було, проте ця проблема поставала дуже гостро.Григорій Сковорода помітив таку несправедливість і обміркував шляхи її подолання. Він дійшов висновку, що головне — вчасно помітити нахили дитини і в жодному разі не створювати перешкод на шляху її духовного та професійного розвитку. Коли дозволити селянській дитині, якщо вона того хоче, стати музикою і все своє життя присвятити цьому справді прекрасному мистецтву, а синові монарха дати змогу працювати на землі, якщо він не має бажання, а головне — хисту керувати країною, люди стануть щасливішими. Коли займаєшся улюбленою справою, навіть результативність твоєї діяльності відчутно збільшується. Але Григорій Сковорода міркував не тільки про щастя кожної людини окремо: коли кожен бути займатися своєю сродною працею, саме суспільство стане краще, бо кожна людина — від хлібороба до полководця — робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням.
Чижика