Пророче слово Шевченка»
(до річниці Т. Шевченка)
Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, є ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.
Геніальний поет цілком справедливо посідає перше місце серед ВЕЛИКИХ УКРАЇНЦІВ, був і залишається духовним батьком нашого народу. Автор безсмертного „Кобзаря” все своє життя присвятив боротьбі за визволення українців від соціального і національного поневолення.
Чи не найбільш принизливим у людському середовищі є рабство у будь-яких його формах і проявах. Однією з таких форм і було, за своєю суттю, кріпацтво в царській Росії, проти якого рішуче виступав Шевченко в своїх віршованих творах «Розрита могила», «Чигирине, Чигирине», «Наймичка», «Сон», «Сліпий» («Невольник») та деяких інших. Згадаймо, що й сам Тарас до 24 років був безправним кріпаком панів, а потім таким же підневільним солдатом у царській армії, безправним засланцем самодержавного режиму, але аж ніяк не вільним громадянином Російської імперії. Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані — визначає стаття четверта Декларації, проти чого і боровся Шевченко майже за сто років до прийняття цього важливого міжнародного правового документа.
Наприкінці 1845 року, будучи важко хворим, Шевченко написав свій знаменитий «Заповіт» (цикл «Три літа»), у якому проголосив заклик до боротьби з самодержавством за визволення українського народу з неволі. Переконливо-стверджуючими є його пророчі слова: «Борітеся — поборете!».
А чи не є актуальними й сьогодні слова Кобзаря: «Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти?». Або ж такі: «Якби ви вчились, так, як треба, то й мудрість би була своя», — чи не нам вони адресовані? У написаному на засланні вірші «Чи ми ще зійдемося знову?» Тарас Григорович щиро радив: «Свою Україну любіть, Любіть її во время люте, В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть».
З позицій сьогодення можна говорити й про нечіткість його ідеологічних переконань. У політико-правових поглядах Шевченка поєднувалися революційні ідеї демократизму, народництва, самостійності та незалежності України: «В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля», де кожна людина матиме право на громадянство. Основою народного самоуправління, як свідчать його віршовані думи, що «стали на папері», мала бути суспільна власність, зокрема власність на землю, а ідеалом — трудова демократична республіка. «Де немає святої волі, не буде там добра ніколи…» — писав він у своєму вірші «Бодай кати їх постинали». Воля народу повинна бути основою влади уряду, про що і писав та до чого прагнув Тарас Шевченко у своїх думках і багатьох літературних творах.
Літературний спадок Т. Г. Шевченка, його життя та діяльність потребують подальшого глибокого і різнобічного вивчення та дослідження, як сучасними, так і прийдешніми поколіннями українців. Але не менш важливим є слідування заповіту Великого Кобзаря, особливо у справі єдності нації, братерства народу, правди та правового державотворення.
Відповідь:
може щось таке ?
« У вікно видзвонює зоря, синя ніч на лозах спочиває,
я читаю вкотре кобзаря, глибини і вічності торкаюсь»
У кожного народу є талановиті митці-поети, письменники, художники, які своїми творами прославляють і возвеличують рідний край, свою націю. Здавна дуже щедра на таких митців і укра-їнська земля. Але існує у цій плеяді особлива зірка, світло якої з кожним роком, з кожним витком подій в історії стає більш яскравим.
Ім’я цієї людини відоме далеко за межами нашої країни, його творчість не залишає байдужим нікого. Це імʼя український народ свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Геній українського народу, Великий Кобзар, Пророк, таланови-тий художник, незабутній письменник, неперевершений поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати цю людину.
Впевнена, ви всі уже здогадалися, що мова йде про Тараса Григоровича Шевченка.
Він прожив коротке життя, але всього у цьому житті було доволі: радості і печалі, дива і не-справедливості, признання і гоніння, відданості і спокути, а ще багато болю, смутку, нудьги за рідним краєм. Ще при житті він зазнав таких знущань, що здавалося саме про нього сказано в Євангелії - «нема пророка у вітчизні своїй». Але сьогодні, коли минуло багато років, люди неда-ремно назвали його Пророком. Його твори змушують нас плакати і сміятися, навчають любові – до рідних і близьких, до свого народу, до Батьківщини. Його багатогранна і безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боро-тьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть ру-шійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та незалежність.
Сила його слів вражає і сьогодні. Здається, сама душа поета промовляє до нас зі сторінок його могутнього «Кобзаря». Багато рядків з його творів вже давно стали афоризмами. Хіба владний час над такими словами: «Учітесь, читайте,/ І чужому научайтесь,/ Й свого не цурайтесь («І мертвим, і живим...»)? Чи не мріє кожен з нас про те, що «І на оновленій землі/ Врага не буде, супостата,/
А буде син, і буде мати,/І будуть люде на землі («І Архімед, і Галілей...»)? А чи не хочеться вам сьогодні на весь світ і самим сказати : «Обніміться ж, брати мої./Молю вас, благаю! («І мертвим, і живим...»)?
З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря - то одкровення, які він ви-словив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. Тарас Шевченко - це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами. Вогник, який ми передамо своїм дітям і онукам, для того щоб збулося ще одне пророцтво Кобзаря: «Наша дума, наша пісня/ Не вмре, не загине/ От де, люде, наша слава,/ Слава України!» («До Основ'яненка».).
Пояснення: