Прототипом Вигорського є Плужник. Вигорський був людиною творчою. Йому то набридало місто і він їхав кудись за його межі і подорожував. То йому набридали подорожі і він з новими силами повертався назад. Саме він прочитав твори Степана і відіслав їх до журнілів. Допоміг молодому письменнику отримати визння. Якби не Вигорський Радченко не зрозумів що в нього є талант письменника, за до якого герой пізніше почав отримувати хороші гроші. По вечорах Степан і Вигорський бачилися і випивали разом. Говорили. Вирішували проблеми. Вигорський є позитивним героєм в творі він допоміг Радченку освоїтися в місті
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
