Вперше друкована книга в Україні з’явилася у другій половині XVI ст., а до цього книги були рукописні. Переписування книг — це була дуже копітка, виснажлива робота. На одну книгу йшло дуже багато часу: і рік, і більше. Тому подією величезної культурної ваги стало запровадження книгодрукування в Німеччині у середині XV століття, яке швидко було запозичене практично всіма країнами Європи, у тому числі й Україною. У 1464 році воно виникло в Італії, у 1470 році — у Франції, у 1473 році — в Голландії та Угорщині, у 1474 році — в Іспанії, у 1480 році — в Англії. Початок слов’янського друкування припадає на 1491 рік, коли відомий друкар Фіоль у Кракові надрукував дві книжки — „Часословець» і „Осмоглас- ник». Обидві книги набрані кирилівським шрифтом, який є основою сучасної української та російської азбуки. На жаль, життя і діяльність Фіоля Швайпольта закінчилося трагічно. Саме за друкарську діяльність він був заарештований краківською інквізицією. Це сталося у 1491 році.Батьком українського друкарства вважають Івана Федорова. Іван Федоров народився близько 1510 року (точна дата його народження невідома). Вважають, що він навчався у Краківському університеті, який закінчив у 1532 році і здобув ступінь бакалавра. У 50-х-60-х роках XVI століття працював дияконом у церкві Ніколи Гостужського в Московському Кремлі, паралельно працюючи в анонімній друкарні, яку невдовзі було закрито. Згодом переїжджає до Львова, де з великими труднощами відкриває друкарню. У 1574 році він друкує „Апостол», який вважається першою українською друкованою книгою в Україні. Ця книга вийшла тиражем 1000 примірників обсягом 560 сторінок (збереглося 77 книг). У Львівській друкарні Іван Федоров видає й „Азбуку» — перший слов’янський підручник, надрукований кирилівським шрифтом. Обсяг книги — 80 сторінок (збереглося декілька примірників).
Скільки жили у світі люди, стільки вони підтримували ці традиції, а крім цього створювали нові. Такі, як, наприклад, традиція поваги до старших. І мені здається, що з'явилася вона як сама по собі, просто протягом спілкування.
Повага до старших не є якимось ритуалом, який повторюється лише кілька разів на рік. Ми повинні підтримувати її кожен день. Я не маю на увазі, що треба повторювати своїм батькам, бабусям і дідусям, що ми їх поважаємо, адже слова - це тільки слова. А слова треба підкріплювати діями. І як же довести старшим, що ми їх дійсно поважаємо? Дуже це важко? Багато зусиль треба до цього додати? На мою думку, це зовсім не важко і не потребує майже ніяких зусиль. Лише трохи. Зовсім не важко поступитися місцем у трамваї чи тролейбусі. Але це вже і є знак поваги до старших. Постояти зовсім не важко, а от бабусі посидіти приємно буде. Цей вчинок - дрібниця, але він показує, вихована людина, чи ні. Хлопчик, який півнем сидить в переповненому автобусі, а поруч стоїть втомлена бабуся, зовсім не викликає поваги. А іноді буває і так, що вона просить уступити місце, а хлопчик відповідає відмовою. Це, на мій погляд, вже зовсім хамство!
Крім цього, треба завжди бути ввічливими. Якщо хочеться щось попросити, треба сказати «будь ласка», а коли отримуєш те, що хотів, треба подякувати. Не можна підвищувати голос на дорослих. Це буде просто непристойно. Ми не завжди згодні з ними, але все ж треба стримуватися. Якщо до тебе звертається хтось із дорослих, то завжди треба вислухати, не перебиваючи, а вже потім висловлювати свою думку. Так як неввічливо буде влазити, або ще гірше, скиглити або кричати. Якщо я не згоден з думкою старших, то кажу це спокійно, без крику та галасу. Хоча іноді так хочеться розлютитися, я намагаюся стримуватися. Неповагою також буде влазити в розмову дорослих, а якщо все ж таки дуже хочеться сказати щось, треба спочатку вибачитися за втручання, а вже потім говорити. Існують і інші правила, що стосуються спілкування. До людей, які займають у твоєму житті різні місця, треба і звертатися по-різному. Якщо це вчителька чи незнайома людина, треба називати її на Ви, так як називати на " ти " можна тільки найближчих людей, які старші за тебе: маму, тата, бабусю чи дідуся. А тітку і інших родичів треба величати тільки на Ви.
Всі ці правила прості, і їх не так вже і багато, тому я вважаю, що саме так повинен вести себе кожен.
