іван сила – видатна українська постать, важкоатлет, що був визнаний найдужчою людиною планети у минулому столітті. цей чоловік утілює найкращі риси: благородство, щедрість, чесність, старанність.
по приїзду до міста іван влаштовується вантажником на вокзал. і вже тут проявляє свою силу та талант: «іван з легкістю взявся до праці, беручи на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників». він – дужий від природи, має силу підіймати багато важкого та не стомлюватись.
познайомившись з брякусом у місті та ставши на шляху до слави, іван не покинув роботи: «попри грошову винагороду, яку сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою».тобто окрім вищезгаданих позитивних рис, важкоатлет є ще й працьовитою людиною. доктор його всіляко розвивав. одного разу іван потрапив у таку ситуацію: подали обід і поклали велику купу різноманітних виделок та ложок. вдома, звичайно, чоловік так не харчувався, та й норм етикету не знав. брякус дозволив йому їсти так, як зручно, проте іван відказав, що навчиться.
іван – чуйна людина, тому смерть любого тренера важко його вразила: «іван заплющив очі. крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці». він дуже щирий, відкритий, співчутливий. окрім цього, найдужчий чоловік планети є гарним товаришем та другом, готовим швидко прийти на .
серце івана турбується не лише про себе, його вражають знущання з тварин, суспільна несправедливість та чимало інших важливих для людства проблем. отже, іван сила у творі о. гавроша наділений найкращими рисами, які він мав не лише від народження, а й розвивав у собі протягом усього життя.
ответ:
минуло п'ять років. кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
одного разу вирішив іван сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з мілкою податися до чудової столиці. навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. але тепер іванові це не здалося дивним. проте його увагу метушня на площі. річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. служник порядку продовжував:
- послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. поверни власникові кишеньковий годинник. попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
голос, що звучав, здався іванові дуже знайомим. ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. іван сила люб’язно усміхнувся. запала тиша. люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був міха голий.
почалась довга душевна розмова. друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. похвалився, що на новій роботі пристойна платня. у важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. незабаром вони одружаться. здивований іван намагався щось сказати. та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. тільки тепер, мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував піні, пандорському, фандіго й ренаті приєднатися до подорожі. іван був у захваті. а мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…
объяснение:
змальовується той час коли на нашу землю нападали татарські ,турецькі завойовники ,вони палили міста і села