вот-
В цьому році зима не вдягала білої свити.
Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.
Пошукала, поплакала... Що ж робити? --
Бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав.
Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем, несла сум’яття вітрів.
Все збиралась на силі, та не встигла огледіться,
Як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів.
Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись об каміння берегове...
І нарешті по Одрі -темній, широкій -
На останній крижині самотня чайка пливе.
- Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря?
Чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.
А крижина тонка. А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її підмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?
затріщить і відломиться... Піде вода кругами...
- Дивна людино! Я ж маю крила,
Нащо крилатим ґрунт під ногами?
Максим Залізняк — герой однойменної народної пісні та історична особа, прізвище якої означає щось на зразок червоного граніту — надзвичайно міцного матеріалу. Можливо, саме мужність і твердість характеру Залізняка дали народу привід для надання йому такого прізвиська?
Пісня про славетного воїна розпочинається знайомством з Максимом. Ми узнаємо, що він — козак-запорожець, сильний та могутній чоловік (його порівнюють з «пишною рожею», і це додає образу певного символізму і підкреслює його значущість для народу). Червоний колір також був кольором влади, отже, порівнюючи Залізняка з червоною квіткою, люди мали на увазі і його риси лідера також.
Далі ми бачимо, як гайдамаки наступають на поляків, відчуваємо весь розмах і азарт повстання.
В пісні вчинок Залізняка предстає справжнім подвигом, вершиною патріотизму і національної самосвідомості, першим кроком до вічної слави й визнання.
Оптимістичний настрой кінцівки — мов сподівання на подальшу волю і надія на таких самих героїв, як і Залізняк.