Вперше я познайомився з творчістю Ліни Костенко в одинадцятому класі. Прочитав її вірші: "Моя любове! Я перед тобою", "Пастораль XX сторіччя", "Життя іде і все без коректур" та інші. Ця поезія залишила помітний слід у моїй душі. Мене захопила не тільки її творчість, а й вона сама як особистість, бо прийшла вона в цей світ і живе в ньому, щоб творити добро, щоб нести любов, щоб залишити нам у спадок багатющий скарб — поезію.
Объяснение:
А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...»
Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному»
Я думаю, що це була дівчина з чарівною зовнішністю, справжня красуня: невелика на зріст, струнка, як струна, у тонкій білій вишитій сорочці, з привітним виразом ласкавого личка, на якому виступав рум’янець, з карими очима під тонкими бровами і густими віями. Голову дівчини покривало розкішне, чорне, як смола, волосся, заплетене в густу косу до колін.
Певна річ, з такою чарівною зовнішністю, життєрадісною вдачею та вмінням складати вірші, які до того ж, гарно співала, дівчина подобалась багатьом парубкам. Мені дуже жаль, що не склалося особисте життя Марусі. Скільки б ще було написано нею пісень!
Можливо, не сумних, сповнених туги за зрадливим коханням, а світлих, веселих. Щастя у її житті було мало, але про нього дівчина згадує з теплотою
Я думаю, що Маруся Чурай складала пісні з приводу найрізноманітніших подій у житті. Мабуть, багато пісень до нас не дійшло, а деякі, безперечно, живуть у народі як безіменні фольклорні твори. Я вірю, що знайдуться ще дослідники творчості легендарної Марусі Чурай і ми дізнаємося багато нового і цікавого про народну поетесу.
Висока любов підносить Марусю над знадою життєвої влаштованості, над людським поговором, власне, робить її поетом. Шляхетно-волелюбний стан Чураївни Ліна Костенко протиставляє канцелярсько-бюрократичній машині, якою намагалися вичавити з людини все горде, підкорити її поведінку приписам, далеким від народної моралі. Саме у піснях розкривалася душа Марусі. їх ми сприймаємо як символ народного генія, хоч коханий говорить дівчині так: “Затям: любов – любов’ю, а життя – життям”.