Раніше мені було невідомо, що існує такий пісенний жанр, як коломийка. Навіть це слово було для мене новим. Про ці твори я довідався на уроці української літератури, а потім знайшов записи коломийок в Інтернеті й послухав цілу низку коломийок. Виявилося, що цей пісенний жанр збагачується й сьогодні. А до коломийок не байдужі й відомі українські виконавці, наприклад, співачка Руслана, гурт "Мандри" та інші.
Отже, коломийки — це коротенькі дворядкові пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які часто не мають сталого змісту: "Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу, як попросять заспівати, я ся не відкажу". Дуже здивувало мене те, що коломийки виникли дуже давно: перші відомі нам записи належать до XVII сторіччя, але є документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи! Назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області. Певну спільність із коломийками мають пісеньки, які поєднують спів із танцем у колі, — сербські "коло", чеські "до колочка", болгарський "хоро".
Тематика коломийок дуже різнопланова. У них ідеться про минуле, народу чується нарікання на підневільну працю, гірку солдатчину, на бідняцьке безхліб'я, вимушену еміграцію, протест проти селянського безправ'я, звучать бунтарські мотиви. Найбільшу кількість складають пісеньки, у яких ідеться про особисте в житті людей, їх переживання, настрої — це твори на так звані "вічні теми", вони однаково актуальні для різних епох.
Ой щебече соловейко у мене на груші,
Кожен так собі співає, як йому на душі.
У коломийках розкривається світ краси, чистих, піднесених почуттів, дотепів, іронії, жартів — доброзичливих або й дошкульних, влучних побутового характеру, соціальних узагальнень. У задиристих рядках, що звучать на молодіжних гулянках, осуджується зарозумілість, лінощі, пихатість.
Котра дівка напереді стоїть пишно вбрана,
Не беріть ї, хлопці, в танець, най чекає пана!
Дістається й парубкам, які, залицяючись до дівчат, шукають вигоди, багатого приданого, — "брали би по штири морги, хоч би й за сліпою". Ось яка дівчина подобається більшості парубків:
Ой дрібуча коломийка, дрібуча, дрібуча,
Ото мені сподобалася дівчина робоча.
У жартівливих коломийках порушувалися навіть гострі політичні теми:
Сидить Сталін в комиші, Гітлер у болоті.
Що робили куркулям — то роблять бідноті.
"Коломийки перекочують й мерехтять, наче перли розсипаного намиста", — писав видатний український письменник І. Франко. Яке влучне порівняння! Дійсно, коломийки нагадують мені маленькі перлинки, у яких відбито різні боки життя нашого талановитого та працьовитого народу.
Комедія «Сто тисяч» — один з найкращих творів І. Карпенка-Карого, в якому він змалював суспільні явища, що мали місце в 80–90-х роках ХІХ століття. Сільські багатії, нещадно визискуючи наймитів і бідних селян, дуже швидко багатіли. Вони скуповували поміщицькі маєтки, відбирали земельні наділи в бідних селян, які потрапляли до них в кабалу.
Головною дійовою особою твору «Сто тисяч» є заможній селянин Герасим Никодимович Калитка, який вже має двісті десятин землі, проте всі свої сили покладає на те, щоб збільшити свої володіння. Цей хижак скуповує жадану земельку зубожілих селян і маєтки розорених конкуренцією поміщиків. Для нього і «бумага» на купчій — «зелена мов земля, укритая рястом!.. Ох, земелько, свято земелько — божа ти дочечко! — вигукнув він. Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Його мрія — всю землю навкруги скупити: «Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Дихання спирає... а скотини, а овець розвіду — земля під товаром буде стогнати…». На мій погляд, смисл свого життя Калитка бачить у нагромадженні землі.
Герасим Никодимович хоче купити в сусіднього поміщика Смок-винова 250 десятин землі, але у нього не вистачає грошей. Прагнучи швидко розбагатіти, він іде на шахрайство і вирішує купити в Невідомого за п’ять тисяч справжніх грошей сто тисяч фальшивих.
Зажерливий, скупий Калитка нещадно визискує наймитів. Йому все здається, що наймити мало роблять, але дуже багато сплять і їдять. Він намагається відібрати навіть окраєць хліба у наймита, який у неділю йшов на роботу. Хижак сердиться на Копача за те, що той багато їв під час обіду. Він ніколи не п’є за власні гроші, бо «від своєї горілки в грудях пухне».
Свого сина Романа він хоче одружити з дочкою великого землевласника Пузиря, сподіваючись одержати значне придане.
Калитка, на мою думку, груба, некультурна, неосвічена людина. Він деспотично поводиться зі своєю дружиною, б’є її; на людях вдає, що ставиться до неї лагідно. Шахрай зневажливо говорить про науку, вважає, що всі вчені дурні, «голодрабці». «Застав його,— каже Калитка,— коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться».
Отже, основними рисами його характеру є зажерливість, скнар-ність, крутійство, лицемірство, деспотизм, неуцтво. Ці характерні риси, експлуататорська суть Калитки яскраво виявляються у його мові: «робітники та собаки надворі повинні буть», «ні світ, ні зоря вже й жреш!»; «обіцянка — цяцянка, а дурневі радість»; «кругом, кругом моє», «бери і в свого і в чужого», «лупи — та дай»; «гроші всьому голова»; «Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошовою...». І. Карпенко-Карий засуджує хижацьку натуру Герасима Калитки, бичує його гострою зброєю сатир. Всі думки і вчинки Калитки спрямовані на швидке збагачення, викликають глузливий сміх.
Хижак викликає до себе презирство й огиду навіть тоді, коли намагається кінчити життя самогубством. Його останні слова: «Обікрали... Ограбили... Пропала земля Смоквинова!.. Краще смерть, ніж така потеря!» — викликають глузливий сміх у читача і глядача. Це сміх над нікчемністю людини, яка вбачає зміст життя в збагаченні, сміх над хижацькою натурою, експлуататором, який у погоні за наживою зазнав краху. Таким чином, змальовуючи образ Калитки, драматург пильнує, щоб кожен його крок, кожна думка, побутові і моральні норми — все було підпорядковане глибшому розкриттю сільського ненажерливого глитая. Він прагне відтворити типове явище з найбільшою повнотою й загостреністю і разом з тим зберегти неповторну своєрідність образу.
Диво здійснення мрії в повісті О. Гріна "Пурпурові вітрила" Повість-казка Олександра Гріна "Пурпурові вітрила" - це справжній гімн мріям, надії та силі справжнього кохання. Головні герої - Ассоль та Артур Грей - справжні романтики. Вони завзято мріють, ніколи не втрачають надії та віри у те, що їхні мрії здійсняться - навіть тоді, коли, здається, все проти них.
Над Ассоль через її мрію глузують жителі міста, вважають її за дурну. Але дівчина не звертає уваги на недоброзичливість оточуючих. Вона мріє - і її мрія здійснюється. Артуру Грею теж довелося долати неабиякі перешкоди на шляху до здійснення його мрії, але він вистояв і досяг своєї мети. Це йому вдалося завдяки терпінню, наполегливості та вірі в себе і свою мрію.
Звісно, у реальному житті не всі мрії здійснюються. Але це не означає, що мріяти не треба. Навпаки: мрія надає людині крила, підносить її над буденністю життя. І тоді навіть найфантастичніша мрія може здійснитися - як у повісті Олександра Гріна "Пурпурові вітрила".
Раніше мені було невідомо, що існує такий пісенний жанр, як коломийка. Навіть це слово було для мене новим. Про ці твори я довідався на уроці української літератури, а потім знайшов записи коломийок в Інтернеті й послухав цілу низку коломийок. Виявилося, що цей пісенний жанр збагачується й сьогодні. А до коломийок не байдужі й відомі українські виконавці, наприклад, співачка Руслана, гурт "Мандри" та інші.
Отже, коломийки — це коротенькі дворядкові пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які часто не мають сталого змісту: "Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу, як попросять заспівати, я ся не відкажу". Дуже здивувало мене те, що коломийки виникли дуже давно: перші відомі нам записи належать до XVII сторіччя, але є документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи! Назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області. Певну спільність із коломийками мають пісеньки, які поєднують спів із танцем у колі, — сербські "коло", чеські "до колочка", болгарський "хоро".
Тематика коломийок дуже різнопланова. У них ідеться про минуле, народу чується нарікання на підневільну працю, гірку солдатчину, на бідняцьке безхліб'я, вимушену еміграцію, протест проти селянського безправ'я, звучать бунтарські мотиви. Найбільшу кількість складають пісеньки, у яких ідеться про особисте в житті людей, їх переживання, настрої — це твори на так звані "вічні теми", вони однаково актуальні для різних епох.
Ой щебече соловейко у мене на груші,
Кожен так собі співає, як йому на душі.
У коломийках розкривається світ краси, чистих, піднесених почуттів, дотепів, іронії, жартів — доброзичливих або й дошкульних, влучних побутового характеру, соціальних узагальнень. У задиристих рядках, що звучать на молодіжних гулянках, осуджується зарозумілість, лінощі, пихатість.
Котра дівка напереді стоїть пишно вбрана,
Не беріть ї, хлопці, в танець, най чекає пана!
Дістається й парубкам, які, залицяючись до дівчат, шукають вигоди, багатого приданого, — "брали би по штири морги, хоч би й за сліпою". Ось яка дівчина подобається більшості парубків:
Ой дрібуча коломийка, дрібуча, дрібуча,
Ото мені сподобалася дівчина робоча.
У жартівливих коломийках порушувалися навіть гострі політичні теми:
Сидить Сталін в комиші, Гітлер у болоті.
Що робили куркулям — то роблять бідноті.
"Коломийки перекочують й мерехтять, наче перли розсипаного намиста", — писав видатний український письменник І. Франко. Яке влучне порівняння! Дійсно, коломийки нагадують мені маленькі перлинки, у яких відбито різні боки життя нашого талановитого та працьовитого народу.