Заповіти наших предків.
Наші предки передавали, заповідали нам через покоління любов до рідної землі, до Батьківщини. З давніх-давен, українці займалися сільским господарством, адже територія України має надзвичайно родючі та плодовиті землі. Сусідські племена (князівства, держави) завжди зазіхали на нашу землю, а наші пращури боронили її, як могли.
Сьогодні, на жаль, історія повторюється. Сусіди захотіли (під видом до відібрати нашу землю. Небайдужі зібралися і пішли захищати Україну-неньку від загарбників.
Минуле нерозривно пов'язане з сьогоденням і, звісно, з майбутнім.
Метою кожного українця/українки є збереження створюваних сторіччями надбань у вигляді предметів культури та мистецтва, традицій, звичаїв і так далі. Збереження існуючого та створення нового, постійний розвиток.
Також, неодмінно, треба завжди залишатися людиною, не дивлячись ні на що.
Объяснение:
Одинадцятирічна Полліанна приїжджає до своєї тітки міс Поллі Ґарінгтон. Батько Полліанни Джон Вітіер помер, не залишивши ніякого спадку: отримуючи невелику зарплатню, він залишив після себе всього декілька книг. Оскільки матір Поліанни давно померла, а інших родичів у неї немає, вона змушена переїхати до тітки Поллі. Старша сестра тітки Поллі (матір Полліанни) свого часу вийшла заміж за Джона Вітіера всупереч бажанням батьків, які хотіли видати доньку заміж за багатого чоловіка. Після чого сім'я розірвала з нею будь-які стосунки. Тепер, 25 років потому, тітка Поллі живе одна в величезному будинку, успадкованому після смерті всіх її родичів. Вона педантична, строга і приймає племінницю виключно з почуття обов'язку. Поліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами і практично без меблів, тому що їй хочеться по можливості віддалитися від компанії дитини і водночас вберегти будинок від дитячих рук.
Поліанна ж повна протилежність тітки Поллі: вона активна, весела, життєрадісна і дуже балакуча. Поліанна вчить оточуючих «грі в радість», якої її навчив свого часу батько. Тоді батько пояснив Поліанні, що треба радіти, всьому тому що в тебе є . З того часу вони завжди бавилися «в радість», знаходячи привід для оптимізму в кожній події.
В перший же день приїзду Поліанни тітка Поллі залишає її без вечері за непунктуальність і наказує їй вечеряти хлібом з молоком на кухні, разом зі служницею Ненсі, на що Полліанна відповідає: «Ну що ви, тітко, я дуже рада. Я люблю хліб з молоком, і Ненсі мені дуже подобається. Ми так добре повечеряли разом.» Всі покарання і повчання Полліанна приймає з радістю, захопленням і вдячністю, чим дуже розгублює тітку Поллі. Поступово все місто починає любити Полліанну, а згодом «здається» і тітка Поллі.
Балада є одним з головних жанрів в поезії сентименталізму й романтизму. Світ в баладах постає таємничим і загадковим. У них діють яскраві герої з чітко окресленими характерами.
Слово "балада" прийшло до нас з провансальської мови і означає "танцювальна пісня". Балади виникли десь у середньовічній Франції . Вони тісно пов'язані з переказами, народними легендами, поєднують у собі риси розповіді і пісні. В Європі, у кожній з країн, існували свої балади: в Англії про народного героя Робін Гуда, у Німеччині – про лицарів, у Франції – про кохання…
У баладах відображаються драматичні конфлікти або ж фатальні обставини в житті людини. Події, що відбуваються в баладі, оцінюються з позицій усталених принципів народної моралі.
Українські балади існували з сивої давнини, їх історія губиться десь у давньоруському епосі. Ніхто вже давно не пам"ятає їхніх авторів, тому ці твори й називають народними. Однією з найдавніших в українському фольклорі називають баладу «Ой летіла стріла». В ній співається про те, як бідна вдова втратила єдиного сина, і його оплакують найближчі люди:
«Де матінка плаче,
Там Дунай розлився.
Де плаче сестриця,
Там слізок криниця.
Де плаче миленька,
Там земля сухенька».
Як бачимо, текст балади дуже поетичний, образний, викликає почуття жалю, печалі, туги за загиблим.
Інша старовинна балада – «Бондарівна», про горду та хорошу дівчину з міста Богуслава, яка не прийняла кохання польського пана:
«- Ой чи волиш Бондарівно ти зі мною жити,
А то будеш, Бондарівно, в сирій землі гнити.
Ліпше мені, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі на цім світі жити».
Дівчина вибрала смерть і загинула від руки ошаленілого від кохання пана.
Балада як жанр має свої особливості поміж інших фольклорних жанрів. Балада має сюжет із зав»язкою, кульмінацією та розв»язкою. Балада обов»язково передає емоції самого автора і виконавця, а також почуття героїв. У баладі реальні події поєднуються з фантастичними. У баладі події часто відбуваються на фоні фантастичного пейзажу. Балада часто містить у собі якусь таємницю. У сюжеті балади багато діалогів. При цьому балада не може бути занадто довгою; будучи лаконічною, балада містить глибокий зміст.
Збирати, вивчати, виконувати балади, даруючи їм друге життя, - дуже цікаво та повчально. Так ми глибше пізнаємо емоційний світ життя, національного характеру народу.