Сашко :
Сашко — сильна особистість, яка вміє активно відстоювати свої життєві принципи. Хлопчик рішуче й наполегливо шукає шляхів визволити свого друга Сіроманця з кузні, куди того, зв’язаного, кинули, щоб наступного дня відвезти до зоопарку, в неволю. І йому, малому, вдалося це зробити.
Сашко — дуже хороша людина, він наполегливий, гуманний, рішучий.
Чепiжний :
У повісті «Сіроманець» Миколи Вінграновського дядько Чепіжний виступає негативним персонажем.
. Брехливий, всі збитки спирав на вовка. Не один раз вночі крав «у полі солому на мотоциклі». Повбивав вовчиху і вовченят, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив”, ями копає по лісосмугах на звірів. Любить говорити неправду, навіть сторожиха баба Маня дала зауваження перед кореспондентами: «І тобі не стидно отаке городити». Користолюбний, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив», шукає від всього зиск, не вміє пробачати : «А збитки за козу? Я своє дарувати «за так» не звик!». А ще він злий і затаїв зло на вовка, постійно переслідує його, хоч Сіроманець вже старий і незрячий та не причиняє зла людям.
Мені не подобається дядько Чепіжний, бо він поганий, злий та жорстокий, не любить тварин, говорить неправду.
Сiроманець :
Сіроманець — досвідчений і мудрий. Він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. До його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». А ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.
"Моя душа — це храм чи купа цегли?" (за романом Олеся Гончара "Собор") (ІІ варіант)
Душа людська...
Що воно таке?
Так чи інакше, але є в людини дещо, що робить її саме людиною. І ми називаємо це "дещо" душею. Це слово несе в собі позитивний зміст: душа — добра, свята, рідна... І значно рідше ми чуємо: зла, жорстока, продана дияволу душа. Про погану ж людину часто кажуть: "у нього немає душі".
Отже, душа — це щось позитивне. Але і прекрасні споруди можна перетворити на купу цегли. Це відбувається з різних причин. Часом життя заганяє людину в глухий кут — і душа її перетворюється на руїну, а іноді людина сама руйнує власну душу.
Про це й розповідає нам роман О. Гончара "Собор".
Побудований він на протиставленнях і контрастах. У одних людей душа — собор (як втілення краси, духовності, добра), у інших — купа цегли, або (що ще гірше!) — взагалі вона відсутня. А проявляється це у ставленні до різних подій і явищ, з якими людина стикається в житті.
Основа життя — кохання, сім'я, продовження роду. тому ми бачимо в романі з одного боку Віруньку та Івана Баглая з їх зворушливою вірністю і ніжністю, Єльку та Миколу з їх романтичною чистою закоханістю, а з іншого — бригадира, який наплював Єльці в душу, "батькопродавця" Володьку Лободу, що бачить у дівчині красиву річ, яку треба шліфувати.
Скрізь і всюди людину оточує природа. Старий Лобода закликає кожного посадити дерево. Його ж син збирається затопити або висушити (йому однаково) плавні, аби відзначитися, догодити начальству.
Виявляється людська душа і в ставленні до предків, до історії, до свого коріння. Академік Яворницький навіть під загрозою смерті готовий захищати козацький музей від осквернителів. Існування цього музею збагачує Єльку, вона вдячна своїм предкам за прекрасний посаг: чисте небо і прекрасний собор. Микола Баглай схиляється перед генієм того юнака, що за три дні з очерету зробив "проект" майбутнього собору. А Лобода-"висуванець" разом із однокурсником Миколи Геннадієм вважає усе це "мотлохом" минулого.
Важливу роль в житті людини відіграє і мистецтво, що розвивалося ще з печерних часів. Поезія, живопис, музика — це людинознавство.
Объяснение:
Іван Якович любив пити медовуху, вино. ...
Як і більшість молодих людей того часу, Іван Франко захоплювався ідеями соціалізму. ...
У 1886 році Іван Франко одружився. ...
Іван Франко був відомий своїми атеїстичними поглядами.