Маруся (Марина Гордіївна) Чурай народилася у Полтавському посаді, в родині урядника Полтавського охочекомонного (добровільний кінний) і козацького полку Гордія Чурая 1625 року. Будинок Гордія Чурая, як розповідають народні легенди, стояв на березі Ворскли, недалеко від того місця, на якому 1650 року було засновано полтавський Хрестовоздвиженський монастир, що зберігся до наших днів.
Усе, що стосується Марусі Чурай, межує з легендою, дуже цікавою, захоплюючою, але, поки що, легендою.
Сам Шаховський, зазначав: “Чорні очі її горіли, як вогонь в кришталевій лампаді, брови чорні, рівненькі; обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка... Волосся чорне, як смола. Коса аж до колін. А голос... Ах що то за голос був! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано навіть від київських бурсаків.”
Про видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка писати дуже важко, адже усі подробиці його життя та творчості вже давно відомі та докладно вивчені. Кожен має право висловити свої особисті думки щодо творчості великого Кобзаря українського народу, і я хочу долучитися до цієї почесної місії.
Я вважаю, що Т. Г. Шевченко ще за своє життя був приречений стати видатним поетом. А для багатьох наступних поколінь і для наших сучасників він став справжньою легендою і символом, на всі часи перетворився для українського народу знаковою постаттю. Адже творчість Т. Г. Шевченка — це не просто вірші і поеми талановитої людини, а й мудрість, філософія і заклик до боротьби за краще життя.
Мені приємно усвідомлювати, що у мене є власний погляд на творчість великого Кобзаря, у мене в душі і серці існує власний, ні на кого не схожий митець.
Я маю власне розуміння й бачення творчості Т. Г. Шевченка, тому для мене він не тільки символ українського народу і великий Кобзар. Він для мене й досі живий. Колись поет сказав такі слова: «Я не розуміюся достатньо ані на поезії, ані на зброї». З цими словами я не згодний, адже поезія Шевченка для багатьох поколінь наших співвітчизників стала справжньою зброєю. Якщо замислитися, то добре знаючи біографію Т. Г. Шевченка, ми насправді знаємо про нього як про поета і як про людину досить мало.
Бездуховність – одна з найбільших проблем сучасного суспільства. традиційно під бездуховністю прийнято розуміти відсутність у людини високих життєвих прагнень, принципів, ідеалів буття, почуття піднесеності. на жаль, при погляді на багатьох сучасних людей складається враження, що вони абсолютно бездуховні, це має багато різних проявів. найяскравішим прикладом бездуховності в житті людини є пріоритет особистого над суспільним. сьогодні життя складається так, що дуже багато людей зовсім не замислюються про загальне благо. усі прагнуть стати успішними особисто – хочуть забезпечити собі сите й задоволене життя за будь-яку ціну, не замислюються про великі цінності сучасності та про інших людей, які іноді чогось сильно потребують. наприклад, люди не приділяють достатньо уваги тим, кому потрібна їхня . бездуховні люди намагаються сховатися від сплати податків, не хочуть брати участь в суспільно корисних заходах, завжди віддаляються від суспільства, щоб бути тільки наодинці і не чинити ніяких корисних дій в суспільстві. втім, суспільство дуже швидко визначає таких людей і застосовує по відношенню до них справедливі заходи відповідальності.
Объяснение:
Маруся (Марина Гордіївна) Чурай народилася у Полтавському посаді, в родині урядника Полтавського охочекомонного (добровільний кінний) і козацького полку Гордія Чурая 1625 року. Будинок Гордія Чурая, як розповідають народні легенди, стояв на березі Ворскли, недалеко від того місця, на якому 1650 року було засновано полтавський Хрестовоздвиженський монастир, що зберігся до наших днів.
Усе, що стосується Марусі Чурай, межує з легендою, дуже цікавою, захоплюючою, але, поки що, легендою.
Сам Шаховський, зазначав: “Чорні очі її горіли, як вогонь в кришталевій лампаді, брови чорні, рівненькі; обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка... Волосся чорне, як смола. Коса аж до колін. А голос... Ах що то за голос був! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано навіть від київських бурсаків.”