Риторичні вигуки (оклики): «Веде своє військо, Веде Запорозьке Хорошенько! », «…Сильне-дужий!», « ... Необачний! », «Гей, хто в лісі, озовися!», «… Не журися!».
Риторичне звертання : «Гей, хто в лісі, озовися!».
Антонімічні пари: «Мені з жінкою не возиться; А тютюн да люлька Козаку в дорозі Знадобиться!
Антитеза (протиставлення): «Ой на горі да женці жнуть, А попід горою,…», «… Візьми свою жінку, Оддай мою люльку,…»
1. Я думаю з однієї сторони це важливо. Діти починають більше цінувати те, що у них є: життя, рідних, батьків. А з іншої сторони це погано, бо психічні травми, які отримують діти, можуть залишитись на все життя. 2. Тому що хлопчик був дуже відповідальний, він думав не лише про себе, а й про інших. Хоч добрі люди і пропонували йому залишитися у них, але він знав , що його чекають. Я знаю, що у часи війни людям, у зоні війни, дуже важко жити. 3. Я думаю, що добрих людей стає все менше і менше, а жорстоких - більшає і це, на мою думку, може вразить його до глибини душі.
1. Син двох заможних людей. 2. Заможня жінка, яка дуже (занадто) піклувалась про Павлуся. 3. Сидів вдома, тільки виходив у садок і церкву. 4. Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. 5. — Не ходи туди, синку,— каже мати,— на вечорницях збираються самі п'яниці та розбишаки; там тебе обидять, віку тобі збавлять. Почекай трошки — я сама знайду тобі дівчину, саму найкращу на всьому світі, саму роботящу, вона буде тебе і годувать, і зодягать, і доглядать, як рідна мати. 6. Йому захотілося меду. 7. Після смерті старих наймит оженився з наймичкою і стали собі господарювати. 8. Їв та спав. 9. Павло Лежень. 10. Раз на зелені свята зібралось парубоцтво шукати скарба. 11. Знаєте що, хлопці! Візьмемо з собою на щастя Павла Лежня (таке приложили йому прізвище), то вже певно знайдемо скарб: він такий щасливий, що такого і на всьому світі не знайдеш! 12. вони вкинули у Павлусеву хату мертвого хорта. 13. - ? 14. Гарну вдачу, (щастя). 15. Продовжував їсти та спати.
Жанр: народна козацька пісня.
Тема: зображення військового походу козаків.
Ідея: уславлення мужності та відваги Дорошенка, Сагайдачного, козацького війська.
Основна думка: уславлення відваги та моральних цінностей козаків, коли особисті інтереси поступалися перед громадськими.
Художні засоби.
Сталі епітети: кониченько вороненький
Епітети: зеленою горою, веде хорошенько, сильне-дужий, необачний.
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Веде…», «Під ним…», «Да ….».
Риторичні вигуки (оклики): «Веде своє військо, Веде Запорозьке Хорошенько! », «…Сильне-дужий!», « ... Необачний! », «Гей, хто в лісі, озовися!», «… Не журися!».
Риторичне звертання : «Гей, хто в лісі, озовися!».
Антонімічні пари: «Мені з жінкою не возиться; А тютюн да люлька Козаку в дорозі Знадобиться!
Антитеза (протиставлення): «Ой на горі да женці жнуть, А попід горою,…», «… Візьми свою жінку, Оддай мою люльку,…»
Строф: сім.
Рими: жнуть – йдуть, горою – зеленою, Дорошенко – хорошенько, військо – Запорозьке, хорунжий – дужий, кониченько – вороненький, Сагайдачний – необачний, жінку - люльку, возиться – знадобиться, озовися – журися.